Психологічна служба
Стратегічна гра «Тіксі-тім»

7 червня, у відпочинковому таборі Смілянської ДЮСШ «Олімп» відбулася рухлива стратегічна гра «Тіксі-тім». Учасниками заходу стали юні спортсмени  відпочинкового  табору з денним перебуванням «Altius» Смілянської ДЮСШ.

Гру для дітей підготували й провели практичний психолог центру практичної психології та соціальної роботи управління освіти, молоді та спорту Роман Коломієць та працівники табору Алла Бойко і Сергій Пітенко. Учасники гри  мали можливість помірятися власними фізичними силами та інтелектом, розвивати логічне мислення, будувати стратегію і тактику дій, приймати рішення та працювати у команді. Усі змагалися за перемогу та продемонстрували гідні результати. А головним підсумком гри стали радість, гарний настрій та задоволення від часу,  проведеного разом.

Прес-центр ДЮСШ

 
Причини виникнення та способи подолання залежності.


Коли ми чуємо слово «залежність», то перші асоціації, які воно у нас викликає – це комп’ютерні ігри, інтернет, шкідливі звички. Насправді, залежність – поняття значно ширше. Ззалежність – це несвобода. Несвобода від когось чи від чогось. Про формування залежності можна говорити тоді, коли якийсь об'єкт стає для людини єдиним або основним джерелом позитивної емоції або способом запобігання негативній емоції. Біда в тому, що залежність несе шкоду залежному. А ще вона несе шкоду тому, хто поряд.

За формами та змістами залежностей дуже багато:

-                     Хімічна – це залежність від алкоголю, наркотиків, тютюну. Але не тільки! Буває залежність від ліків, залежність від седативних препаратів: ми можемо перенервувати на роботі і випити заспокійливе, ми можемо постійно нервувати на роботі (або вдома) і постійно пити заспокійливе. Тяжкий вид залежності – це залежність від снодійних. Звикання призводить до того, що порушується сон, і без них людина не може заснути. Загалом, суть хімічної залежності полягає в тому, що людина отримує ззовні певні речовини, які впливають на хімічний склад її організму і викликають певні відчуття;

-                     Харчова залежність – переїдання, голодування, вимотуючу дієти, або як крайність: чергування вимотуючих дієт з переїданням.

-                     Гемблінг - залежність від азартних ігор, ігрових автоматів.

-                     Комп’ютерна залежність.

-                     Релігійна залежність.

Але всі ці види залежностей об’єднує одна едина спільна – а саме емоційна залежність. Про неї ми можемо, говорити коли мова йде про відчуття від споживання їжі та солодощів, алкоголю, інтимних стосунків. Про неї йде мова, коли ми залипаємо в інтернеті. Про неї йде мова, коли ми залипаємо в стосунках (іноді обтяжливих). Про неї йде мова, коли ми залипаємо на думкі оточуючих – наших батьків, сусідів, подруг.

Залежність поняття широке, проте для будь яких її проявів характерні спільні риси.

Перша спільна риса – це те, що формування будь-якої залежності починається найчастіше з негативної ситуації. Напркла, заїдання стресу солодощами, втеча від самотності в соціальнеі мережі, вживання алкоголю через відчуття меншовартості тощо. Саме тому підлітки легко стають залежними – оскільки саме підлітковий вік сам по собі конфліктний.

Наступна спільна риса, коли людина отримує враження  від залежності – створюється ілюзія відчуття відсутності проблеми. Відбувається порятунок від від реальності. За рахунок відходження від неї.

Сьогодні проблема залежності людини від Мережі набуває глобальних масштабів. На часі, даний вид залежності класифікується як психічний розлад. Ми чуємо сумні історії про суїцидальні ігри, про небезпечні інтернет-знайомства. Ми усвідомлюємо якою шкідливою може бути інформація. Ми ж самі щодня спостерігаємо, як комп’ятер, ігри впливають на наших дітей. Це абсолютне включення, це втрата відчуття часу, роздратованість, знервованість у разі програшу, байдужість до прохань, доручень.

А от що з цим робити? Забороняти? Забитрати гаджети? Обмежувати?

В першу чергу важливо усвідомлювати, що в наш час технічного прогресу,І хочемо ми того чи ні, а діти будуть користуватись гаджетами!

Але все ж таки рішення шукати потрібно. І для того щоб знайти, варто замислились – а які відчуття дає нашим дітям віртуальний світ:

- швидке досягнення результату при мінімумі зусиль (не потрібно довго вчити, наполегливо працювати – трохи пограв – переміг);

- відчуття безкарності та анонімності (можна приховати стать, вік, зовнішність, а ще комплекси приховати, внутрішню невпевненість);

- відчуття значимості та отримання сильних вражень.

То тоді яку дитячу потребу ми маємо задовільнити, аби їх менше тянутло у віртуальний світ:

- прийняття свого фізичного "Я" (свого тіла). Особливо це стосується підлітків, для яких характерніа поява комплексів щодо зовнішності.

- потреба у спілкуванні та щирості;

- позбавити від почуття самотності і нестачі взаєморозуміння;

- підвищення самооцінки;

- зняття емоційної напруги

Головне, щи варто чітко усвідомити, комп'ютер - це не причина виникнення проблем, ценаслідок вже існуючих проблем.

Існує ще один важливий вид залежності – залежність від батьків, та залежність від дітей.

Залежність дітей від батьків - природна. Найсильніша емоційна залежність, це прив’язаність до матері. Мама і дитина упродовж 9 місяців вагітності це одне ціле. Більш того, наступні 10-12 місяців – вони також одне ціле. Чи помічали, як молоді мами, часто говорять "ми" маючи на увазі себе і дитину? Ми поїли, ми заснули… Але ось дитина зробила перший крок, зробила 2-3 кроки, пішла. І з цього часу вона відправляється в самостійну подорож. І в нормі буде віддалятись все далі і далі. Дитина не зникне. Періодично вона буде повертатись і знову віддалятись. І це нормально.

Якщо ми говоримо про паталогічні стосунки і про залежності, то що ми можемо помічати. Якщо дитина занадто прив’язана до батьків – вона або не здатна покинути батьківську сім’ю, або, якщо розставання все ж таки відбувається, то вона несвідомо шукатиме об’єкт який хоч однією рисою нагадуватиме баківський і прив’яжеться до нього. І прив’яжеться настільки сильно, що трапляється задоволення у стасунках не отримують, а все одно їх продовжують. І якщо стається так, що і цей об’єкт кудись зникає, йому терміново будуть шукати аналог. Дорослі люди, які не позбавились залежності від батьків, це люди, що не вирізняються самостійністю, не мають здатності приймати рішення і брати на себе за них відповідальність. І побудувати здорові та міцні стосунки їм навряд чи вдасця.

Але ж і самі батьки іноді залежні від своїх дітей. Знайома ситуація, кали мама виховуєх дитину без чоловіка. На вівтар щасливого дитинства вона кладе своє особисте життя. Дитина виростає, а мама ні. Мама знає, що своїм дорослим сину чи доньці одягати, як харчуватись, з ким спілкувась, на кому одружуватись. Мама контролює з ким її син чи донька зустрічаються, коли повертаються додому, як витрачають кошти. Іноді дитина намагається вирватись з цієї залежності. Тоді вправні батьки закидають спочатку такі безневинні гачечки. Наприклад телефонують «де ти, я хвилююсь», «щось ти давно не заїжав, напевно я тобі не потрібна»… Якщо не діє, починається маніпуляція по типу «хвора мама», яку не можна нічим засмучувати, яку потрібно постійно доглядати, розважати. Якщо і це не діє, нав’язується почуття провини, бо ж  «на вівтар щасливого дитинства було покладене своє особисте життя».

Тут головне – зрозуміти, так ми несемо відповідальність перед нашими дітьми. А вони несуть відповідальність перед нами. Але ми не є одни для одного емоційними донорами! І якщо нам бракує в емоційному плані наприклад спілкування з протилежною статтю, то навіть чудово слухняна дитина брак цих емоцій не зможе заповнити. Тому, що по-перше – вона не в змозі це зробити. По-друге – вона не зобов’язана це робити.

Ще один впливовий тип залежності – залежність від сторонньої думки, від думки конкретного об’єкта, від громадської думки в цілому. Раніше люди робили фотографії для того, щоб залишити собі пам’ять про важливі події або подорожах. Фотографії роздруковувалися, зберігалися в красивих альбомах і показувалися тільки вузькому колу близьких людей. Зараз же всі фотографуються тільки заради того, щоб викласти нову фотографію у яку-небудь соціальну мережу і отримати оціночні судження і коментарі людей, з багатьма з яких навіть не зустрічалися в реальному житті. Бажання справити позитивне враження на оточуючих, викликати схвалення — це типові риси емоційно залежної особистості. Така людина може вибирати невідповідний їй тип діяльності, брати на себе безліч сторонніх обов’язків, забувати про власні плани і бажання вдогоду чужим інтересам і т. д. Часто такі особи роблять те, чого від них ніхто не вимагав і навіть не чекав тільки з бажання сподобатися і справити враження. При цьому вони діють подібним чином не тільки в колі знайомих, друзів або колег, а й серед абсолютно сторонніх людей. Яке коріння має така поведінка? Ми прагнемо уникнути самотності; стати затребуваним; заповнити порожнечу в душі емоціями, отриманими від інших людей. Основна небезпека такої поведінки криється в тому, що самооцінка базується не на власних уявленнях про себе, а на думці й щодо інших людей. Людина може відчувати постійну потребу в наявності поруч іншої людини зі страху залишитися на самоті і зберігати стосунки, які їй самій шкодять. Схильні до залежності люди перебувають у впевненості, що вони всім чимось зобов’язан.

Що ж робити, якщо залежність сформована? Шукати їй альтернативу! Якщо трапляється негативна ситуація, варто спобувати знайти альтернативні способи поведінки щоб не «скотитись» у шкдливі звички. Якщо наша залежність допомогає нам самоствердитись, уникнути стресу, отримати відчуття любові чи значимості, проявити самостійність, але в інших сферах життя призводить до дискомфорту, то чи не краще знайти інший спосіб отримати ті ж враження, проте, меншою ціною?

Волошина Ю.С., завідувач ЦППСР


 
Що варто знати про булінг


На сьогодні тема насильства та агресії дуже актуальна. Про ці прояви багато говорять, розробляються корекційні програми, психологами та соціальними педагогами в школах проводяться розвиткові заняття, тренінги, просвітницька робота тощо. Тим не менш, агресії в нашому житті достатньо. Чому ж так відбувається?

Складно не погодитись, як сильно на нас впливає той світ, в якому ми живемо. На виховання та соціалізацію особистості впливають історичні події, рівень розвитку економіки, засоби масової інформації, мода, література, соціально-політичні події. А, оскільки реалії сучасного життя переповнені подіями негативного змісту, то, безумовно, вони провокують відповідні поведінкові прояви.

Зараз постійно на слуху такі явища, як булінг та мобінг. Що це? В чому різниця? Булінг – це коли один займається травлею іншого, моббінг коли група цькує когось одного. Булінг та мобінг мають певні закономірності. Травлю завжди починає хтось один. Що робить колектив? Колектив спостерігає… Спостерігає за булером, за жертвою, за класним керівником… В залежності від реакції жертви, від реакції дорослого, діти можуть обурюватись, стати на захист ображеного. Якщо бачать, що дорослі ніяк не реагують, якщо бачать, що дії булера залишаються безкарними, якщо бачать, що сама жертва не чинить опір, а пасивно приймає свою гірку долю, може спрацювати психологія маси. Жертва вже не викликає співчуття, а скоріше роздратування, і тоді колектив стає на бік булера.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Види булінгу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінг) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

Більшість знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінгу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінг. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Для чого ж нападник нападає? Щоб розважитись? Щоб отримати вигоду? Можливо. Але найчастіше нападник нападає, щоб самоствердитись! Щоб підвищити свій авторитет! Тоді варто замислитись, коли людина намагається підвищити самооцінку? Коли вона в неї занизька, а підвищити її в інший спосіб не вдається! Коли з середини розпирають комплекси і нереалізовані бажання. З іншого боку, трапляється, що діти ростуть без заборон. Для них не існує авторитету батьків чи вчителя. Такі діти відчувають безкарність і переконані, що можуть робити будь-що. Або навпаки, дитина зростає в атмосфері тотальної дисципліни та контролю. Такі діти катастрофічно страждають від браку уваги, розуміння. А школа –  це те місце, де вони можуть відчути вседозволеність. І з одного боку проявити ті емоції, які придушуються вдома, а з іншого, своєю провокативною поведінкою отримати хоч якусь увагу та реакцію батьків.

Хто й чому стає жертвою? В першу чергу ті, хто виділяється за зовнішнім виглядом. Це можуть бути діти, які неохайно одягнені, не слідкують за собою. Це можуть бути діти,  які не вміють дати відсіч. Це діти, які дуже чуттєві, емоційні, яких легко довести до сліз. Новенький учень в класі також може бути жертвою булінгу (так до нього придивляються, випробовують на міцність). Серед учнів є такі, які спостерігають за однокласниками, а потім ходять хвостиком за учителем і розповідають про почуте чи побачене. Такі діти легко стають об’єктом роздратування, несхвалення. Об’єктом боулінгу можуть стати й емоційно стійкі, сильні діти. Але такі діти можуть провокувати самі своєю поведінкою до негативних дій проти себе.

«Рятівниками» найчастіше виступають дорослі. Та чи завжди дорослим вдається зберегти нейтралітет і об’єктивно оцінити ситуацію? Ми виховуємо та навчаємо дітей в дитиноцентрованому середовищі. І це, безумовно має свої переваги. Бажання та прагнення дитини у всьому бути першим викликає гордість батьків. Проте, з іншого боку, переконання дітей в тому, що вони головні і мають отримувати все й одразу може призвести до розвитку егоїзму. Нажаль іноді трапляється так, що сам учитель може виділити в колективі одного з учнів. От не подобається хтось. Так трапляється. На це навіть немає об’єктивних причин – не подобаються і все! І певні реакції такого педагога на такого учня можуть запускати механізм булінгу чи мобінгу. Безумовно, важливу роль грає психологічний клімат в колективі. Скоріше цькування з’явиться в колективі, де дорослі апатичні, де людська гідність не цінується, де присутнє розчарування, низький рівень загальної культури.

У більшості випадків булінг відбувається у присутності свідків. І при цьому страждає, отримує негативний досвід кожний з учасників події. Тому, виховання здорових стосунків може допомогти зупинити булінг.     Попередження булінгу та втручання у разі такого інциденту – це більше, ніж просто його припинення. Це сприяє також розвитку відповідальності за свої вчинки. Здорові стосунки передбачають взаємодію між людьми на основі взаємної поваги. Метою надання допомоги є навчання доброзичливим, безпечним, заснованим на взаємній повазі способам взаємодії.

Вчителі, батьки та інші дорослі надають підтримку і дають особистий приклад дітям, показуючи їм, якою має бути позитивна поведінка. Позитивні стосунки дітей з іншими дітьми залежать від позитивних стосунків із дорослими.



Волошина Ю.С., завідувач ЦППСР

 
ВИКОРИСТАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ З МЕТОЮ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ ДО ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Адаптація - це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини  дитячий садок  є новим, невідомим простором, з новим оточенням і новими відносинами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і індивідуальних особливостей дитини, від сімейних відносин та  умов  що склалися. Потрапляючи в заклад дошкільної освіти, дитина  пристосовується буквально до всього. І дорослі мають створити такі  умови, які б сприймалися дитиною, як безпечні. Лише відчуття захищеності може допомогти  дитині виробити механізми саморегуляції, що дозволяють малюку пристосуватися до нових умов.

Адаптація – це  відповідь  психіки та організму на  багаторазовий і тривалий влив чинників середовища,  в  результаті  якого   встановлюється баланс між  середовищем та організмом. Це  постійно змінюване, динамічне  явище, що має власні стадії та рівні, серед них окреме місце займає дезадаптація (порушення  адаптації).

Дезадаптація – процес, що відбувається поза патологією й пов’язаний з порушенням пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища.

Стан дезадаптованості особистості переважно пов’язаний  з порушенням  психологічної рівноваги, появою емоційних станів та реакцій стресу, тривоги, страху, почуття дискомфорту. Довготривалий несприятливий період  адаптації   особистості до нових умов середовища може призвести до виникнення стійких дезадаптаційних порушень: акцентуацій характеру, невротичних відхилень,   дисгармонійного розвитку особистості.

На думку фахівців Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України, авторів посібника «Агресія. Анексія. Конфлікт. Соціально-педагогічна та психологічна відповідь на виклики для дітей: методичні рекомендації для педагогів дошкільних навчальних закладів» до актуальних питань організації соціально-педагогічної і психологічної роботи в закладах освіти відноситься питання адаптації дітей старшого дошкільного віку, у тому числі дітей-переселенців. При цьому автори зауважують, що проблеми дезадаптації  в дітей старшого дошкільного віку впливають на  стан їхньої готовності до шкільного навчання та можуть проявлятися у «шкільній незрілості». Тому одним з перспективних напрямків профілактики шкільної дезадаптації є профілактика проявів дезадаптації у дітей в дошкільному віці.

Згідно з комплексним підходом, який обґрунтував Ф.Б.Березін, психологічні прояви дезадаптації та психологічної дезадаптованості потребують розгляду спільної дії психофізіологічних, психологічних та соціальних причин на свідомість і поведінку дитини як суб’єкта спілкування, пізнання та діяльності.

Характеристику підсистем, що відображають головні напрями взаємодії дитини з новим середовищем та проходження процесів адаптації, розроблено на основі системно-структурної моделі, яку запропонувала В.А. Семиченко:

ПІДСИСТЕМИ АДАПТАЦІЇ

Назва

підсистеми

Характеристика підсистеми

Психосоматична

Відображає психофізіологічні, ресурсні можливості організму для здійснення процесу адаптації.

Предметно-

середовищна

Вказує на орієнтацію дитини в предметному, ігровому середовищі в умовах перебування у групі дитячого садка.

Діяльнісна

Відображає можливості дитини виконувати дії, що пов’язані з  провідною діяльністю (сюжетно-рольова гра в старшому дошкільному віці).

Соціальна

Відображає, як дитина встановлює  контакти з новим соціальним середовищем (прийняття правил поведінки, норм спілкування з оточуючими).

Емоційно-

особистісна

Відображає психологічне пристосування  до нових ситуацій життя, їх емоційне прийняття.


До складових психосоматичної підсистеми адаптації можна віднести відповідність розвитку дитини віковим нормам, загальний стан здоров’я, частоту захворювань. Значну роль психосоматична підсистема  відіграє в ранньому дошкільному віці. Адаптація дитини раннього дошкільного віку відбувається в основному за рахунок психофізіологічних можливостей організму.  В ранньому дошкільному віці найбільше значення мають такі показники адаптації: сон, апетит, вага, стан здоров’я, інші фізіологічні показники. В старшому дошкільному віці психосоматична підсистема вже не має головного значення, проте залишається вагомою для протікання адаптаційного процесу.

До предметно-середовищної підсистеми відносяться вміння дитини орієнтуватися у предметному середовищі дошкільного закладу, її активність у виконанні режимних моментів, здатність до самообслуговування. Ця підсистема адаптації набуває все більшого значення у процесі розвитку дитини, коли дорослі ставлять перед нею певні вимоги у здійсненні самообслуговування. Неуспішність у цій підсистемі в період адаптації може бути сприйнята дитиною  гостро і привести до запуску механізмів  дезадаптації.

Діяльнісна підсистема включає знання й навички, що пов’язані з ігровою діяльністю (старший дошкільний вік – сюжетно-рольова гра). Має порівняно більше значення для успішного  адаптаційного процесу в середньому та старшому дошкільному віці,  пов’язана з процесом соціалізації дитини.

Соціальна підсистема адаптації дошкільника включає контакти з дорослими та однолітками, прийняття соціальних норм і правил групи. Критеріями успішної адаптації є наявність друзів, уміння встановлювати комунікативні зв’язки з дорослими та однолітками, сприятлива позиція в групі. В означеній підсистемі до стресового перенавантаження може привести тривале перебування  серед великої кількості дітей, у групі дітей з різним соціальним статусом, спілкування з неприємними  для дитини дорослими.

Емоційно-особистісна підсистема включає переважаючий емоційний стан, настрій, самооцінку дитини, її поведінку. Порушення адаптації за цією підсистемою просліджується в підвищеній тривожності, гіперактивній, конфліктній поведінці або  надмірному усамітненні дитини.

Вивчення адаптації за наведеною моделлю дає можливість не лише встановити її рівень, а й забезпечити виявлення умов та причин, що ведуть до виникнення й розвитку дезадаптації у дітей  в  закладі освіти, обрати оптимальні шляхи для її подолання.

Критерії дезадаптації дітей старшого дошкільного віку по підсистемах є наступними:

-         психосоматична підсистема - невідповідність розвитку віковим нормам, порушення апетиту, сну; часті захворювання дитини; знижена група здоров’я; (можливі методики діагностики: опитування батьків; аналіз медичної документації; «Методика непрямої експрес-діагностики рівня психічного розвитку дошкільників» П.А. М’ясоїд);

-         предметно-середовищна підсистема - недостатній рівень гігієнічних навичок дитини; несформованість навичок самообслуговування, невміння орієнтуватися у  просторі групи; низька активність у виконанні режимних моментів; залежність від дорослого, несамостійність (анкетування батьків «Сформованість культурно-гігієнічних навичок у дітей» Л.В. Стреж); методика «Експертна оцінка адаптованості дитини» В.І. Чиркова,

-         О.Л. Соколова, О.В. Сорокіна);

-         діяльнісна підсистема - низький рівень пізнавальної активності дитини; несамостійність у діяльності, недостатня активність в ігровій діяльності; невміння дотримуватися правил гри; емоційне незадоволення та конфліктна поведінка під час гри; (методика «Експертна оцінка адаптованості дитини» В.І. Чиркова, О.Л. Соколова, О.В. Сорокіна; методика спостереження за ігровою діяльністю Л.В. Артемової, І.О. Школьної);

-         соціальна підсистема – труднощі в  спілкуванні з однолітками та  дорослими; відсутність бажання бути в ігрових об’єднаннях дітей; неприйняття дитиною соціальних норм, правил групи; низький соціальний статус у групі однолітків (методика «Експертна оцінка адаптованості дитини» В.І. Чиркова, О.Л. Соколова, О.В. Сорокіна, соціометрична методика  «Два будиночки»  К. Фопель);

-         емоційно-особистісна підсистема - відсутність бажання відвідувати  заклад освіти; конфлікти з однолітками та дорослими; нестійкий настрій та емоційний стан; поведінкові порушення (гіперактивність, усамітненість, прояви агресії); наявність страхів, підвищена тривожність; невпевненість; низька самооцінка (опитувальник для виявлення труднощів у поведінці та проблем адаптації Р. Гудмен;  проективна методика «Дім – Дерево – Людина» Дж. Бук; методика «Шкала самооцінки» В.Г.Щур; методика «Емоційне благополуччя дитини в ДНЗ» Є. В. Кучерова).

Визначення загального рівня адаптації відбувається за всіма параметра-

ми з урахуванням рівня провідної емоційно-особистісної підсистеми.

Системний розгляд проблеми дезадаптації дітей в закладі дошкільної

освіти  передбачає застосування комплексу заходів щодо її подолання,  а саме, консультативну, просвітницьку роботу з батьками та вихователями, а також проведення корекційної, розвивальної роботи з дітьми.

Рекомендації

для педагогів щодо адаптації дитини до закладу дошкільної освіти

1. У  взаєминах з дитиною  максимально враховуйте її індивідуально-типологічні особливості та звички.

2. Для уникнення страху  та зниження рівня тривоги організовуйте  період звикання дитини до закладу дошкільної освіти в другій половині дня, коли вона має змогу бачити, що по інших дітей у дитячому садочку приходять батьки.

3. У груповій кімнаті створіть «сімейні куточки» з сімейними фотографіями для дитини. Дозволяйте приносити з дому улюблені іграшки, речі: це забезпечить додаткове почуття впевненості й захищеності.

4. Звертайтеся до дитини на ім’я, а не на прізвище.

5. Використовуйте дотики як тактильні засоби комунікації, якщо дитині дошкільного віку   бракує цього  в оточенні рідних та близьких.

6. Слідкуйте за реакцією дитини на ваші тактильні засоби комунікації. У разі виникнення  неприйняття – не наполягайте.

7. Приділяйте увагу  подіям, які відбуваються в житті дитини.

8. Будьте стримані та терплячі до помилок дітей. Не критикуйте особистість дитини за порушення поведінки або невідповідність очікуваним результатам. Демонструйте  очікувані моделі поведінки, пояснюйте їх.

Рекомендації

для батьків щодо адаптації дитини до закладу дошкільної освіти

1. Створіть безконфліктну, спокійну атмосферу в родині. Зберігайте нервову систему дитини від перевантажень (уникайте відвідування гучних багатолюдних місць, походів до кінотеатрів та ін.) у період адаптації до нового колективу.

2. Намагайтеся бути спокійними, не проявляйте своєї тривоги, пов’язаної зі вступом дитини до закладу дошкільної освіти.

3. Наблизьте умови домашнього режиму до розкладу дня в дитячому садку, що дозволить дитині краще пристосуватися до нових умов перебування.

4. Частіше звертайте увагу на емоційний стан дитини. Не сваріть її за дитячі примхи та вередування. Намагайтеся зрозуміти її поведінку, емоційні прояви та реакції.

5. Не обговорюйте в присутності дитини проблеми та негаразди, що пов’язані з закладом дошкільної освіти.

6. Повідомте вихователя про індивідуальні особливості та звички дитини.

 Джерела та література:

1.Агресія. Анексія. Конфлікт. Соціально-педагогічна та психологічна відповідь на виклики для дітей : методичні рекомендації для педагогів дошкільних навчальних закладів. – К. : Агентство “Україна”. – 2016. – 100 с.


2.Малєєва О. Психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку та шляхи їх подолання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v4/i9/17.pdf


3. Стреж Л.В. Сходинки адаптації дітей раннього віку / Л.В. Стреж. – К.: Шкільний світ, 2009. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

4. Сороката Т.В. Сходинки адаптації дітей раннього віку в дошкільний соціум. Методичний посібник. – Кам'янець-Подільський, 2016. – 67 с.

 
Причини виникнення та способи попередження емоційних та поведінкових порушень у дітей


Всі діти різні. Всі діти хороші. Але не всі однаково успішні в освітній діяльності, в комунікативній сфері. Прявів порушень у поведінці або емоційно-вольовій сфері існує дуже багато. Одні з них швидко втомлюються, відволікаються, мають нестійку увагу, інші занадто імпульсивні, непосидючі, гіперактивні, треті погано засвоюють навчальний матеріал. Ми можемо стикатись з дитячим негативізмом, впертістю, звичкою говорити неправду тощо. Коли ми говимо про такі проблеми в поведінці та емоційній сфері, ми можемо говорити і про дошкільників і про школярів. Поведінкові порушення нерідко ставлять в безвихідь не тільки батьків, а й досвідчених педагогів. Дорослі усвідомлюють, що у кожного наслідку є своє причина. І, для того щоб вирішити проблему, в першу чергунеобхідно з’сувати причини її виникнення.

Отже, причини порушень дитячої поведінки можуть бути наступні:

Як наслідок недостатнього нагляду;

В цілях розваги;

Як реакція протесту на надмірні вимоги в сім'ї;

Як реакція на недостатню увагу з боку близьких;

Як реакція тривоги і страху на покарання;

Внаслідок фантазерства і мрійливості;

Щоб позбутися опіки дорослих;

Як наслідок жорстокого поводження (дома, в закладах освіти);

Нудьга.

Проблеми, з якими найчастіше стикаються дорослі це гіперактивність, агресія та негативізм, дитяча впертість.

Гіперактивність - це стан підвищеної фізичної і розумової активності дитини, коли збудження переважає над гальмуванням.

Гіперактивність дітей може проявлятися з дуже раннього віку. Вона властива дітям дошкільного і молодшого шкільного віку, іноді середнього. З віком її прояв може частково знижуватися, але не завжди і не повністю. Починається з того, що 1-2 роки у дитини підвищена нервозність, дратівливість, плаксивість, порушення сну. Така дитина «не сходить з рук», погано засинає, мало спить, вимотує маму. У 3-4 роки вже може спостерігатися порушення дрібної моторики, імпульсивність, агресивні прояви. Хоча! Така непосидючистьмаленьких дітей може навіть декого потішити. Мовляв, «маленькі моторчики». Але чим ближче до школи, тим більше починають відчуватись проблеми. Оскільки вимоги до поведінки та рівня організації діяльності дуже підвищуються. Гіперактивним дітям важко утримувати увагу, вони розсіяні, їм складно планувати свої дії і дотримуватися розпорядку. Такі діти дуже непосидючі. Їм важко концентруватися на одній справі тривалий час. Вони не дослуховують інструкцію до кінця, якщо і дослуховують, то під час виконання завдання забувають про кінцеву мету. Легко відволікаються на інші стимули. Через неорганізованість вони часто не справляються з доступними для них завданнями і тому іноді складають враження дітей з недостатнім рівнем інтелектуального розвитку. У гіперактивних дітей найчастіше виникають проблеми не лише у навчанні, а й з поведінкою. He просто складаються стосунки імпульсивної дитини і з однолітками, оскільки вона не вміє підпорядковувати свою активність правилам гри, рахуватись з прагненнями і переживаннями інших, орієнтуватись на групові цілі та цінності. Такі діти часто мимохіть виявляються в епіцентрі конфліктів і сутичок серед однолітків. У цих дітей є знижена чутливість до зауважень і похвали. Похвала, винагороди не викликають прагнення повторювати схвалені дії або удосконалюватись. Зауваження, покарання не стають пересторогою. Так! Дитина може щиро шкодувати про те, що її поведінка призвела до негативних наслідків. У неї ж не булопрагнення зробити щось погане – так сталось. І станеться ще не раз. Такі діти самі собі не належить, тому вони не спроможні відповідати за наслідки.

Так до них ставляться не дуже прихильно. Вони «не зручні». Вони дратують. Їм постійно роблять зауваження, сварять.

Спроби дорослих впливати на активність такої дитини часом приносять лише тимчасовий результат, а часом виявляються взагалі марними. Hi власне мовлення, ані слова дорослих не виконують регулюючої функції. Дитина чує розуміє інструкцію, проте не керується нею у своїй поведінці. Батьками, педагогами поведінка імпульсивної дитини сприймається як неслухняність, як свідоме небажання виконувати їхні настанови. Тому від настанов, умовлянь, пояснень, переконань вони переходять до більш директивних. Що дитина це переживає як неприйняття, як свою неспроможність заслужити любов батьків.

Ще один прояв поведінки, що завдає нам прикрощів – це дитяча агресія.

Агресія – це вид дій, агресивність – це риса характеру. Агресія може бути здоровою, тобто це відстоювання або захист кордонів особистості. За проявом деструктивної агресії найчастіше стоїть біль та злість.

Які причини лежать в основі формування агресивної поведінки у дітей, у яких формах може проявлятися дитяча агресії і що робити дорослим для того, щоб навчити дитину справлятися із гнівом?

Причини, у наслідок яких дитина може заплутатися у власних почуттях, можуть бути наступні:

  • Жорсткі, директивні або надто критикуючи методи виховання, коли за найменшу провину слід жорстоко покарати, при цьому правила поведінки з дитиною чітко не проговорюються або ж виконуються односторонньо і непослідовно;
  • Сильне емоційне потрясіння або часті стресові ситуації, із якими дитина стикнулася, але з яких-небудь причин не змогла прояснити їх для себе;
  • Взаємини, при яких дитину принижують, ображають, лякають фізичними покараннями, іншими словами, дитина знаходиться в стані постійної психологічної напруги;
  • Прихована агресія або насильство, яке по відношенню до дитини проявляє один із членів сім'ї, при цьому дитина боїться або не знає, як прояснювати цю ситуацію з іншими дорослими;
  • Ігнорування із боку батьків - коли замість відкритого діалогу, в якості покарання у родині прийнято вдаватися до методу «я з тобою не розмовляю» або «подумай над своєю поведінкою».

Крім перерахованого вище, причиною агресіі у дитини нерідко бувають ситуації, при яких вона виступає у ролі «козла відпущення» для колективу однолітків, що влаштовують жорстокі ігри по відношенню до неї, або для педагога, який перевищує свої вчительські повноваження і поводиться грубо і некоректно по відношенню до дитини. Іноді, якщо дитина від природи хвороблива, має збудливу нервову систему, то дорослі, щоб вона менше хвилювалась, більше поступаються, закривають очі на серйозні проступки, намагаються виконати всі бажання. З цього приводу хотілось би нагадати наступне: так, смикати постійними «не можна» недоцільно. Але якщо дитина замахується на інших дітей чи дорослих, починає ображати тварин – ніяких знижок на «збудливість, хворобливість» бути не повинно. В даному випадку поблажливість піде не на користь, а тільки шкоду дитині.

Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". Якщо на конкурента, то причиню можуть бути почуття заздрощі, ревності, злості.

Досить часто у агресивних дітей спостерігаться підвищення больового порогу. Така дитина не плаче, коли падає, спокійно і навіть байдуже переносить медичні процедури, захопившись грою, може не помітити досить серйозної подряпини або удару. Такі діти часто грають в галасливі, грубі ігри.

У агресивних дітей часто спостерігаються ті чи інші порушення розвитку емоційної сфери. Такі діти погано відчувають стан інших людей, не вміють і не люблять співчувати, жаліти. Вони часто грубі (але не злобні) у повсякденному житті. Для них зазвичай цікаві рухливі чи настільні ігри з чіткими і нескладними правилами. Грати в складні сюжетно-рольові ігри з мінливим емоційним наповненням ролей вони не люблять, так як почувають себе в таких іграх малокомпетентними.

Агресивні діти відрізняються від однолітків за своїми фізичними показниками. Вони або крупніші, масивніші, або, навпаки, дрібніші, ніж інші діти. Іноді у таких дітей знижений інстинкт самозбереження, і тоді вони не тільки кидаються в бійку з свідомо більш сильним противником, але і залазять туди, звідки не можуть злізти, дражнять злих і небезпечних собак, навчившись робити три гребка, не торкаючись дна ногами, беруться переплисти річку і т. д. Але буває і навпаки. Дитина має цілком розвинений інстинкт самозбереження, і вся його агресивність спрямована тільки на слабких, тих, хто не зможе дати належної відсічі. Така дитина цілком пристойно поводиться в присутності батьків, але, гуляючи з однолітками, може ображати їх. Саме такий, другий тип агресивності викликає найбільшу кількість нарікань, найбільше здивування і роздратування.

Говорити можна не лише про агресію, а й взагалі про негативізм. Діти можуть бути роздратованими. Нас часто дратує їх метушливість, але не менше дратує і їх неквапливість. Про ці риси можна говорити і під час уроків, і занять в дитячому садочку, і просто спілкування вдома між рідними. Нам дуже хочеться щоб діти виконували наші побажання та вимоги швидко й чітко. Якостей, з якими нам складно примиритись є багато. Але давайте спробуємо звернутись до себе… Адже, характер – це набуті риси в процесі виховання. Народжуються з темпераментом, а характер – виховується. І всі ці дитячі «риси» ніщо інше, як  побачене і благополучно скопійоване. Діти хочуть все й одразу. А ми ні? Ми з вами не вимогливі? Ми з вами не прискіпливі? Ми з вами дуже терплячі? Особливо коли стомлені і роздратовані? Ми не погрожуємо? Ми нездатні до шантажу чи маніпуляцій?

Всі діти інколи бувають неслухняними, затятими, гарячкувати­ми, свавільними, схильні будь-що обстоювати власну позицію. Осо­бливо це характерно для переломних періодів розвитку, як от славнозвісна криза трьох років, під час адаптації до 5 класу, підлітковий вік. Але деякі діти навіть після завер­шення цього періоду тотального заперечення не повертаються до звичної батькам поведінки.

Коли така дитина не погоджується із чимось, то стає непо­кірною. Поступається вона, лише якщо відчуває, що це має сенс особисто для неї, а не для когось іншого. Уперта дитина відчайдушно хоче розпоряджатися сама своїм тілом, часом, речами, для неї надзвичайно важливо бути «правою» (власне, ця потреба часто затьмарює все інше). Емоції та почуття та­кої дитини дуже потужні. Коли вона чогось хоче або на щось налаштована, то вкладає в це максимальну енергію.

Але чи є впертість цілковито негативною рисою?

Як не дивно, неслухняність і впертість у майбутньому мо­жуть виявитися... найліпшими чеснотами дитини. Річ у тім, що вперті діти зазвичай:

-      самомотивовані;

-      спрямовані на реалізацію власних цінностей;

-      виростають лідерами;

-      цілісні особистості;

-      несприйнятливі до тиску оточення;

-      безстрашні;

-      вони не вірять на слово, а все самостійно пе­ревіряють й випробовують на міцність. Це саме стосується і взаємин: кому вірити, за ким іти, чиєму впливу піддаватися - усе це вперта ди­тина вирішує і завжди вирішуватиме сама.

Ми хочемо, щоб наші діти в дорослому віці мали незалежний критичний розум, були в змозі приймати важливі рішення, керую­чись власними, а не чужими інтересами. Водночас, ми прагнемо щоб вони дослухались до нас. Настільки ми самі готові слухати, чути? Як наша увага, реакції відображається на інших?

То яких універсальних правил варто дотримуватись дорослим?

Волошина Ю.С., завідувач ЦППСР

 
Семінар фахівців психологічної служби


30 жовтня, на базі школи №2 відбувся міський семінар-практикум практичних психологів та соціальних педагогів. Тема семінару – «Поведінкові та емоційні порушення дітей дошкільного та шкільного віку». Були розглянуті такі актуальні питання сьогодення як дитяча агресія, впертість, гітерактивність, негативізм та ін.

Психологи та соціальні педагоги активно ділились професійним досвідом, розглядали теоретичні аспекти означених питань, шукали першопричини та працювали над виробленням продуктивних стратегій поведінки дітей. Учасникам семінару були запропоновані практичні вправи, які в подальшому ті зможуть використовувати у своїх закладах освіти, а саме «Керуємо злістю й агресією», «Переваги впертої дитини», «Модель слухняної дитини», які провела завідувач Центру практичної психології та соціальної роботи Волошина Ю.С., а вправу «Слухаємо і чуємо» -  практичний психолог центру Коломієць Р.С.

Семінар був, цікавим, емоційно насиченим, а найголовніше -  продуктивним.


Прес-центр управління освіти


 
Навчаємось долати стрес

Умови сьогодення та особливості суспільного життя ставлять жорсткі вимоги до компетентності та професійної майстерності працівника психологічної служби. Вирішення професійних завдань вимагає високого рівня емоційної стійкості, оскільки, лише позитивно налаштований фахівець здатний працювати продуктивно. Особливо це стосується молодих фахівців, які, маючи знання, не мають досвіду. З метою підвищення рівня стресостійкості, оволодіння техніками позитивного мислення, 9 жовтня на базі Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 відбулося заняття школи професійної адаптації спеціалістів психологічної служби. Захід організували і провели завідувач Центру практичної психології та соціальної роботи Волошина Ю.С. та практичний психолог центру Коломієць Р.С.

Прес-центр управління освіти

 
Наказ МОН від 22.05.2018 №509

" Про затвердження положення про психологічну службу у системі освіти України"

 
Навчаються працівники психологічної служби


12.09.2018 на базі НВК «Ліцей - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Лідер» працівниками центру практичної психології та соціальної роботи управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради проведено групову консультацію для спеціалістів психологічної служби закладів освіти. Учасники обговорили лист Міністерства освіти і науки України від 05.09.2018 № 1/9-529 «Про документацію працівників психологічної служби у системі освіти України».

Завідувачем центру практичної психології та соціальної роботи Юлією Волошиною надано роз’яснення щодо ведення робочої документації психологами та соціальними педагогами. Практичним психологом центру Романом Коломійцем було проведено анкетування учасників школи професійної адаптації спеціалістів психологічної служби з питань діяльності методичного формування.

Прес-центр управління освіти, молоді та спорту


 
«ПочатокПопередня1234567НаступнаКінець»

© Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради, 2014 р. Розроблено в dioscur.