Сторінка для батьків
Батьками не народжуються. Батьками стають!

Виховувати дитину слід навчитися.

Щоб зрозуміти поведінку своєї дитини, слід знати певні ключики до дитячих поведінкових кодів.

Поведінка

Ймовірний мотив

Плач

«Я хочу показати, як мм мені прикро/ я хочу досягти свого, для того, щоб відчувати, що я контролюю ситуацію/  я не такий (така) вразливий (вразлива), а можливо Ви відступите, якщо будете жаліти мене»

Крик

«Мене не слухають/ Ви не розумієте, що я відчуваю/ я не хочу, щоб Ви бачили, як я почуваюся насправді, оскільки тоді я буду більш вразливим (вразливою)»

Втеча

«Прийдіть та знайдіть мене» - мені потрібно бачити, що я є важливим для Вас/ Мені потрібно втекти, адже я знаходжусь поруч із тим, хто є загрозою/ Я не можу дати ради своїм почуттям – отже мені потрібно втекти»

Непослух

«Я відчуваю своє безсилля та потребую відновити контроль/ я хочу перевірити чи насправді я для Вас важливий»

Агресія

«Чи можу я вас відштовхнути, чи ви насправді на моєму боці, як і запевнюєте/ я не знаю іншого способу виразити злість/ я відчуваю…і це є захисною реакцією для мене»

Протест

«У мене немає ні голосу, ні сили, а я хочу володіти ситуацією»

Флірт з дорослими

«Я хочу досягти свого, адже тоді я почуватимуся не такою безсилою, але я не знаю іншого способу отримати владу»

Куріння

«Я вже дорослий (доросла), мені не потрібен догляд дорослих/ я не турбуюся про себе»

Крадіжки

«Дорослі не турбуються про мене, отже я маю самостійно подбати про себе/ Чи справді Ви будете приймати мене, що б я не зробив (зробила)?»

Егоїзм

«Якщо я не подбаю про себе, то це не зробить ніхто інший/ я хочу мати хорошу думку про себе – бути кращим це найкращий спосіб цього досягти/ Я звик воювати, щоб вижити»

Самоізоляція

«Це небезпечно знаходиться дуже близько до інших, отже я маю тримати дистанцію/ я не достатньо гарний, щоб брати участь»

Завдавання собі шкоди

«Мені погано, але я не знаю, як про це розповісти/ мені потрібно сконцентруватися на фізичному болю, для того, щоб впоратися з емоційними розладами»

       Дитина живе у світі – наївному та дуже чутливому. Кожен вчинок батьків створює форму та барви цього світу. Згадайте, як це було, коли ви були малими. Дайте своїй дитині те, про що самі мріяли у дитинстві:

-         спілкуйтеся з дитиною;

-         попереджайте, а не забороняйте;

-         пояснюйте спокійно та аргументовано наслідки вчинків, не переходьте одразу на крик;

-         підтримуйте за захоплення дитини, не нав’язуйте те, що «роблять усі»;

-         зауважте, що дитина – особистість. Поважайте її, але не балуйте;

-         намагайтесь зрозуміти причину дитячих вчинків, перш ніж вдатися до покарання;

-         пам’ятайте, що дитина народжується доброю і капості робить, швидше, не на зло, а від браку досвіду чи бажання звернути на себе увагу;

-         дитина все сприймає на віру та буквально – подбайте, аби вона отримувала важливу інформацію від вас у потрібній інтерпретації;

-         не бійтеся перехвалити дитину;

-         встановлюйте правила поведінки – відкриті та справедливі, деякі з них поширюватимуться як на дітей, так і на дорослих;

-         розвивайте у дитини самоконтроль – давайте їй можливість самій приймати рішення та відповідати за них. Це підвищує рівень відповідальності та зменшує почуття безпомічності, вразливості. Дитина таким чином також вчиться отримувати бажане шляхом переговорів;

-         слухайте та співчувайте почуттям, думкам, які висловлює дитина. Не глузуйте, адже, те що є дрібницею для дорослих часто є надзвичайно серйозним та важливим для дитини. Це розвиває почуття довіри до дорослих;

-         вибачайтеся, якщо помилилися – це показує дитині, що помилятися можливо, але слід визнавати провину та виправляти помилки. Також підказуйте, що на помилках потрібно вчитися – і на своїх, і на чужих.

                                              Похил Л.Д., практичний психолог центру практичної психологї управління освіти, молоді та спорту

 
Консультація для батьків.Підліток. Який він?

        Бути підлітком дуже важко. Підліток проходить через тяжкі випробування  у пошуках власного шляху у новому для нього світі.

Підлітковий вік – час змін, бурхливого розвитку. Зміни відбуваються і в пізнавальній діяльності, і в особистості, і в міжособистісних стосунках. У кожного ці зміни відбуваються у різний час. Деякі підлітки розвиваються швидше, деякі в чомусь відстають від інших,  а в чомусь випереджають своїх однолітків. Наприклад, дівчатка розвиваються швидше за хлопчиків. Але і розвиток кожної людини відбуваються нерівномірно.

У межах підліткового періоду виділяють молодший підлітковий вік – 11-12 років і старший підлітковий вік 13-14 років.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ МОЛОДШОГО ПІДЛІТКА

Почуття дорослості

Підліток поступово усвідомлює, що він вже не дитина, що він дорослішає, і хоче, щоб це визнавали ті, хто його оточують, особливо дорослі. Почуття дорослості виникає приблизно у 11-12 років та досягає свого піку у 14 років.

Виявляється це у  прагненні самостійності, незалежності. Підліток прагне  рівних прав у відносинах з дорослими. Важливий аспект почуття дорослості – це прагнення робити щось «не іграшкове», а реально корисне, соціально значуще.

Цікаво також, що, з одного боку підлітки прагнуть відстояти свою самостійність і незалежність від дорослих, з іншого – чекають від них захисту підтримки та допомоги. Справа в тому, що для підлітків важлива не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання дорослими цієї можливості, рівних із дорослими прав.

Прагнення самопізнання

Підліток у 11-12 років прагне розібратися у собі, більше дізнатися про себе, зрозуміти себе. Особливе місце займає схильність до аналізу власних думок, почуттів, станів, вчинків.

Пошук   ідеалів, прагнення бути схожим на свій ідеал

Підлітки шукають приклад, еталон особистості, стилю поведінки. Взірці для наслідування  знаходять різні: актори, музиканти, бізнесмени, спортсмени, родичі або знайомі, які є для них авторитетом, лідери підліткових угрупувань.

Для чого це потрібно підліткам?

Вони вчаться бути дорослими. Для цього їм потрібні приклади того, як бути дорослим, як домогтися успіху  та ін.

У підлітковий період активно формується бажаний «Я – образ».   Підліток вибудовує його   на основі своїх уявлень про те,  як має бути в ідеалі (але ідеали у всіх різні), і  того, який він зараз.  Тобто відбувається своєрідне поєднання ідеального і реального «Я – образу».

Спочатку підліток дивиться на себе ніби «зовні», зіставляє себе з іншими (дорослими та однолітками). Так формуються власні критерії оцінки себе та оточення. Поступово  він починає оцінювати себе, орієнтуючись на свій ідеальний «Я-образ», тобто якими він хоче й повинен бути.

Підвищена чутливість до оцінок  оточення, вразливість

У багатьох підлітків виникають комплекси неповноцінності з приводу їхньої зовнішності, манери поведінки через те, що вони не відповідають тим вимогам, які самі до себе висувають. Тому думка тих, хто поряд, на тлі таких переживань може бути сприйнята дуже болісно. Наприклад, необережно сказане слово може утвердити комплекс неповноцінності, який формується.

Іноді підлітки приховують свої переживання з приводу зауважень дорослих або через незадоволеність собою. Утім, зазвичай це лише захисна «маска», за якою можуть бути приховані емоції та страждання. Тому дорослим варто бути обережним з жартами на адресу підлітків.

Прагнення спілкуватися з однолітками

Спілкування з однолітками посідає основне місце у житті підлітка, є провідною  діяльністю для цього періоду. У 10-11 років він ще відносно багато спілкується з батьками та взагалі з дорослими, а починаючи з 12-13 років відбувається стрімка переорієнтація на спілкування з однолітками.  Так підлітки вчаться встановлювати і підтримувати контакти, прагнути успіху в суспільстві. Крім того одноліткам вони часто довіряють більше, ніж батькам.  Батьки тиснуть вимогами, читають моралі. Навряд чи таке спілкування може бути приємним.

Відчуження від дорослих

Підліток прагне отримати автономію від дорослих. Цей процес активізується з 12-13 років. Мета підлітка  - довести, що він вже дорослий і може бути самостійним; щоб йому просто «дали спокій».  Крім того існує ще й відчуття  власної території, власного простору, у який ніхто не повинен втручатися.   Це його внутрішній світ, а також його кімната, речі і так далі.  Так реалізується прагнення самостійності і незалежності.

Емоційне відчуження відбувається в тих сім’ях, де батьки продовжують поводитися з підлітком, як із маленькою дитиною, використовують тиск, всупереч бажанню підлітка проявляють надмірну цікавість до його особистих справ.

Прагнення отримати визнання серед одноліток

Мета мати компанію друзів, де цінують, а головне  - визнають успішним, гідним, просто дорослим, особливо важлива для тих, чиї батьки не визнають нових потреб свого сина чи доньки.

Прагнення до групування

Прагнення спілкуватися у групі одноліток, бажання належати до певної групи активно виявляється приблизно з 12 років і набуває свого піку у 13-15 років.

Причому тенденція до групування проявляється сильніше у хлопців ніж у дівчат.

Що це дає підліткам?

  • Реалізацію потреби у спілкуванні, яка підвищується у цьому віці.
  • Можливість спілкування  у своєму середовищі, де тебе розуміють.
  • Спілкування за інтересами.
  • Визнання з боку одноліток
  • Група одноліток для підлітків – це середовище, де вони відчувають свою самостійність і незалежність, де можуть це проявити, а деколи  \ спеціально демонструвати їх з метою самоствердження.

ЩО ЗАВАЖАЄ ДОРОСЛИМ У СПІЛКУВАННІ З ПІДЛІТКАМИ

  • Звичка бачити у своєму синові чи доньці дитину.
  • Прагнення будь-якою ціною досягти свого.
  • Позиція: «Я вже бачив життя, а ти – вчися».
  • Очікування того, що підліток буде беззаперечно слухатися дорослого.

ЩО НЕ ЛЮБЛЯТЬ ПІДЛІТКИ

  • Тиск з боку дорослих.
  • Моралі, моралізаторство.
  • Коли їм «лізуть в душу»
  • Коли рішення приймають за них, тобто позбавляють самостійності.
  • Заборони
  • Коли в сім’ї немає рівноправності між ними і дорослими.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПІЛКУВАННЯ З ПІДЛІТКАМИ

  • Поважайте особистість підлітка.
  • Пам’ятайте: підліток – не дитина, він – особистість, яка дорослішає.
  • Спілкування ґрунтуйте на позиції співробітництва.
  • Використовуйте принцип партнерства.

ЯК НАЛАГОДИТИ ЕФЕКТИВНЕ СПІЛКУВАННЯ І ВЗАЄМОДІЮ З ПІДЛІТКАМИ

  • Дослухайтеся до думки сина (дочки), але не ґрунтуйтеся тільки  на його (її) бажаннях.
  • Цінуйте у підлітку як слухняність, так і незалежність.
  • Обговорюйте проблеми і приймайте рішення разом.
  • Встановіть правила та твердо впроваджуйте їх у життя, але не вважайте, ніби ви не можете помилитися.
  • Пояснюйте мотиви своїх вимог та заохочуйте обговорення їх з підлітком.
  • Владу використовуйте лише через необхідність.
  • Якщо помилилися чи були несправедливі, визнайте це. Підліток пробачить вам помилку.  А ось миритися з тим, що ви «завжди маєте рацію» він не буде.
  • Пам’ятайте: ваші стосунки – у ваших руках.

Кожен дорослий вже пережив підлітковий вік. На згадку про нього у когось залишилися шрами, у когось рани ще гояться, але у всіх є власний досвід, набутий методом проб і помилок.

Батьки повинні розуміти і раптові зміни настрою підлітка, і дивні  на перший погляд  захоплення, і ексцентричну поведінку, і новий лексикон, і деколи свідомо невдалі починання. Щоб успішно пережити всі пригоди підліткового віку, і батькам, і підліткам потрібно знати, як виходити з критичних ситуацій.

Вирішення і серйозних, і дріб’язкових проблем  залежить від того чи відомі нам алгоритми їх рішень.  Якщо ми знаємо вихід з ситуації – половина справи вже зроблена. Щоб зняти підвищену тривожність, батькам варто поспостерігати за підлітком, дізнатися, які чудові справи можуть робити руки ваших дітей.    Якщо вам подобаються якісь їхні вчинки, то не забудьте сказати дітям про це.  Хваліть підлітка і в тому випадку, якщо він усвідомив і чесно намагається виправити свої помилки.

Для того, щоб закласти основи майбутніх змін у ваших стосунках

необхідно:

  • Батькам: чітко викласти підліткові свої страхи та побоювання, щоб він зміг вас зрозуміти.
  • Підліткам: чесно розповідати про те, що відбувається з вами. Чесність – це крок до довіри. Ви теж маєте сказати про свої страхи та знати , що вас вислухають без критики  й засудження.
  • Батькам: показати свою готовність слухати та розуміти. Розуміння зовсім не означає прощення. Воно просто створює жорстку основу, на якій можна будувати подальші стосунки.
  • Підліткам: необхідно пояснити батькам, що потребуєте того, щоб вони вислухали вас, але не давали порад, поки ви самі їх не попросите про це.
  • Батькам: розуміти, що підліток зовсім не повинен обов’язково дослухатися до ваших порад.

Тільки у разі врахування всього цього можливий осмислений діалог між двома рівноправними людьми  і надалі розвиток  нових конструктивних форм поведінки.

Батьки мають бути мудрими наставниками, завжди готовими прийти на допомогу. І якщо це буде так, то і батьки, і діти зможуть зберегти теплі стосунки та повагу одне до одного.

Підлітковий період вважатиметься успішно завершеним тільки в тому випадку, якщо підліток зможе, коли треба:

  • Проявляти свою незалежність.
  • Відчувати спільність з іншими людьми.
  • Мати розвинене відчуття самооцінки.
  • Добре уявляти собі, як правильно вчинити в тому або іншому випадку.

Підлітковий період завершиться успішно, якщо людина входить у світ дорослих із відчуттям власної гідності, володіючи здатністю встановлювати близькі стосунки людьми, умінням відповідати за свої вчинки.

Підготувала: Похил Л.Д., практичний психолог

центру практичної психології управління освіти, молоді та спорту










 
«Як допомогти дитині із затримкою психічного розвитку»

За даними вітчизняних та зарубіжних науковців, що займаються питаннями психології, затримка психічного розвитку зустрічається у дитячому віці у 12-20% дітей. Зазвичай це порушення діагностується спеціалістами у старшому дошкільному віці або лише при вступі до школи. І, якщо до підліткового віку така дитина не отримала належної допомоги і психічний розвиток не приведено до вікової норми, його затримка призводить до особистісної незрілості, підвищеної афективності, а, нерідко, й до девіантної поведінки

Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це уповільнення темпів розвитку, що виражається у недостатньому загальному запасі знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидко­му пересиченні інтелектуальною діяльністю.

Причин затримки психічного розвитку багато, серед них, зокрема:

-      спадковість;

-      несприятливі умови виховання;

-      тривалі хвороби у ранньому дитинстві, які виснажують ма­люка;

-      порушення функціонування головного мозку, пов'язані з його ураженнями під час внутрішньоутробного розвитку внаслідок патології пологів, травм тощо.

Щоб вчасно виявити затримку психічного розвитку у дитини, слід знати як вона проявляється у дітей різного віку.

Для дитини дошкільного віку із ЗПР характерними є:

  • недорозвиток ігрової діяльності – дитина не приймає за­пропоновану їй ігрову роль, не дотримується правил гри, віддає пе­ревагу рухливим іграм. У процесі сюжетно-рольової гри така дитина діє з ігровим матеріалом стереотипно, стикається з труднощами при виконанні окремих ролей;
  • недостатня пізнавальна активність, швидка втомлюваність, виснажуваність, які серйозно гальмують ефективність розвитку і на­вчання дитини. Швидка втомлюваність призводить до зниження працездатності, що негативно впливає на засвоєння знань;
  • нездатність до узагальнення й цілісності сприймання, які знижують результативність продуктивних видів діяльності, зокрема малювання та конструювання;
  • недорозвиток емоційно-вольової сфери, що призводить до негативних проявів у поведінці. Дитина не розуміє, як слід поводити­ся з дорослими, може бути нав'язливою. Такій дитині складно дотри­муватися правил поведінки у групі, підтримувати стосунки зі своїми однолітками тощо.

Поради батькам, які виховують дитину із затримкою

психічного розвитку

  • Слід постійно спрямовувати свої зусилля на розширення у дитини знань та уяв­лень про навколишній світ, учити спостерігати, порівнювати різні предмети, знаходити між ними спільне та відмінне. Для цього необхідно ознайомлювати ді­тей з конкретними речами, явищами, формувати уявлення про взаємини між людьми. Варто залучати дитину до праці, щоб вона на власному чуттєвому досві­ді засвоювала знання про предмети домашнього вжитку, інструменти тощо. Ді­яльність з використанням певних предметів полегшує засвоєння їхньої назви, розширює уявлення про їхні особливості, призначення тощо. Так дитина засвоює елементарні поняття.
  • Дитину потрібно вчити розповідати за сюжетними картинками. Для цього мож­на використовувати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід керувати сприйманням дитини, приверта­ти увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їхнє значення, активізувати мовлення дитини.
  • Слід учити дитину розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, роз­міщення їх у просторі. Засвоєння сенсорних еталонів та розуміння просторових відношень має велике значення як для інтелектуального, так і для мовленнєвого розвитку дитини. Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками і набу­ває складнішої граматичної структури.
  • Для розвитку розумових дій дитину слід учити порівнювати предмети, підводити її до розуміння, що порівнювати –  це значить визначати схоже і відмінне. При порівнянні предметів слід допомагати дитині, ставлячи запитання. Скажімо, по­рівнюючи огірок і яблуко, можна запитати дитину: «Що це?», «Як вони назива­ються?», «Як вони відрізняються за кольором, формою, величиною?», «Де вони ростуть?» тощо. Дитину слід учити групувати різні предмети за спільними озна­ками та називати групу узагальнюючим словом – овочі, фрукти тощо. Для цьо­го слід використовувати серії карток із зображенням різних тварин, птахів, дерев, квітів, овочів, фруктів, ягід, одягу, меблів, посуду тощо.
  • Дуже важливо навчити дитину цілеспрямовано планувати свою діяльність. Для цього слід учити дитину виконувати роботу поетапно і позначати кожен етап від­повідним знаком, наприклад, певною геометричною фігурою. Коли дитина засво­їть уміння успішно виконувати роботу, користуючись знаками, вона зможе пере­йти до самостійного планування своєї діяльності.
  • Дбаючи про розвиток дитини, слід учити її гратися, зокрема сприяти розширен­ню тематики та сюжету ігор. Обов'язково слід учити дитину виконувати певні ролі, дотримуватися правил гри. Для цього необхідно частіше гратися з дитиною, беручи на себе ініціативу, як у виборі теми, так і у розгортанні сюжету та вста­новленні правил гри. Наприклад, щоб дитина почала гратися у магазин, слід сфор­мувати у неї уявлення про те, що там відбувається. Тому спочатку потрібно разом з дитиною побувати у магазині, звернути її увагу на те, що роблять продавці, ка­сири, як до них звертаються відвідувачі магазину, що вони купують. Повернув­шись додому зі свіжими враженнями, можна починати гру.

Підготовлено завідувачем ПМПК Є.В.Кошик

 
«ПочатокПопередня12НаступнаКінець»

© Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради, 2014 р. Розроблено в dioscur.