Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради

«Я називав і завжди називатиму Олеся Гончара ув’язненою совістю ув’язненого народу. Ця совість ніколи не замовкне, говоритиме навіть тоді, коли ми, нарешті, станемо вільними. Адже пам’ять про рабство є найкращим вартовим свободи».

Д.Павличко. Спогади. «Олесь Гончар («Іди за мною!»)

Олесь Гончар – видатний український письменник, літературний критик, громадський  діяч.    
Література Олеся Гончара - про головнi досягнення й суперечностi XX столiття, про основні події в життi украïнського народу, про найважливіше, найактуальніше, найболючіше.       
У цьому році ми відзначаємо 100-річчя від дня народження великого  Українця.       
Пропонуємо хронологічну таблицю Олеся Гончара.                                                                                                                                                                       
3 квітня 1918
Народився в с. Ломівка неподалік Катеринослава (Дніпропетровська).
1921
Після смерті матері, із Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області.
1927-1933
Навчання в школі, був записаний як Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері).
1933-1937
Навчався в Харківському технікумі журналістики ім. Миколи Островського, після закінчення якого працював учителем у с. Мануйлівка і в Харківській обласній газеті «Ленінська зміна».
1937
Почав публікувати свої твори (оповідання) в виданнях «Літературна газета», «Піонерія», «Комсомолець України», «Молодий більшовик».
1938-1941
Навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету.  За час навчання написані новели «Іван Мостовий», «Черешні цвітуть», «Орлятко», повість «Стокозове поле».
1941
О.Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Був двічі поранений. Писав поезії (видані 1985 р. окремою книгою «Фронтові поезії»). Про свій батальйон написав роман «Людина і зброя», за який був нагороджений державною премією ім. Т. Шевченка.
Нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома  медалями «За  відвагу», медаллю «За оборону Києва».
1945
Повертається після війни в Дніпропетровськ, працює над «Прапороносцями».
1946
Закінчив Дніпропетровський університет 
1946-1948
На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману «Прапороносці»: «Альпи»; «Голубий Дунай»; «Злата Прага». Високу оцінку творові, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня. Роман відзначен двома Сталінськими преміями.
1940- 1950
Пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями».
Повістi «Микита Братусь» та «Земля гуде» про нескорену полтавчанку.
1951
Збірка оповідань «Південь»
1952
Роман-дилогія «Таврія»
1953
Збірка оповідань «Дорога за хмари»
1955
Повісті «Щоб світився вогник», «Партизанська іскра», «Кіноповість»
1957
Роман «Перекоп»
1958
Збірка оповідань «Чари-комиші»
1959
Збірка оповідань «Маша з Верховини»
1959–1971
Голова правління Спілки письменників України
1959–1986
Секретар правління Спілки письменників СРСР
1960
Роман «Людина і зброя». Отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1962 року.
1963
Роман «Тронка» (отримав Ленінську премію за цей твір).
1964
Збірка оповідань «За мить щастя»
1968
Роман «Собор»
1970
Роман «Циклон», новела «Під далекими соснами»
1972
Книга «Про наше письменство»
1973
Повість «Бригантина»
Від 1973
Голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру.
1974
Новела «Пізнє прозріння»
1976
Роман «Берег любові»
1978
Присуджено звання Героя Соціалістичної Праці, обрано академіком АН  УРСР.
1980
Роман «Твоя зоря», книга нарисів «Письменницькі роздуми»
1984
Роман «Крапля крові» (відзначена премією ім. М. Островського). 
1986-1988
Повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», збірка оповідань «Далекі багаття»
1991
Книга нарисів «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження»
1992-1993
Присвоєно  почесний  ступінь доктора  Альбертського  університету (Канада). У 1993  р. Міжнародний  біографічний  центр  у Кембріджі (Англія) визнав Олеся  Гончара  «Всесвітнім інтелектуалом 1992—1993 років».
14 липня 1995
Помер. Похований на Байковому цвинтарі.
2005
Присвоєно звання Героя України (посмертно).

Прес-центр методичного кабінету