Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради

В основі педагогіки партнерства  Нової  української школи покладено ідею, що кожна дитина – неповторна, наділена від природи унікальними здібностями, талантами та можливостями. Місія Нової української школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками. У концептуальних засадах  реформування  середньої  школи зазначається, що орієнтація  на  здобуття  пересічним  українським  школярем застарілих  знань,  переобтяження  теоретичною  інформацією, недосконалість  застосовуваних  методів  і  технологій  навчання призводять  до  втрати  пізнавального  інтересу,  зростання  рівня тривожності учнів та заважає їх гармонійному розвитку.

Тривожність - переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки.

Хоча слова «тривога» і «тривожність» серед педагогів використовуються як синоніми, у психологічній науці ці поняття прийнято розрізняти.

Значна частина вчених розглядають тривогу як емоційний стан, а тривожність - як стійке особистісне утворення. Якщо тривога є епізодичним проявом стурбованості чи хвилювання, то тривожність – це стійкий стан. При цьому деякий  рівень  тривожності, властивий  багатьом людям, є необхідною умовою адаптації до  оточуючого середовища. Наявність тривожності,  як  стійкого  особистісного утворення, свідчить  про існування порушень в особистісному розвитку та заважає у діяльності та комунікативній сфері.

Явище шкільної тривожності викликає особливу увагу, оскільки виступає одною з головних ознак шкільної дезадаптації учнів, негативно впливає не тільки на навчання, але й на спілкування, на здоров'я і загальний рівень психологічного благополуччя.

Слід зауважити, що оптимальне навчання в школі пов’язане з періодичним переживанням тривоги від подій шкільного життя. Проте інтенсивність такого переживання не має перевищувати індивідуального рівня, після якого можливі прояви дезорганізуючих реакцій.

Проблема ускладнюється ще й тим, що синдром шкільної тривожності не просто розпізнати. На практиці частина дітей з вираженою тривожністю є «зручними» для вчителів і батьків. Адже саме  вони завжди виконують шкільні завдання, прагнуть відповідати очікуванням педагогів, не порушують вимог. З іншого боку це проблема і групи так званих «важких» дітей. Така різноманітність проявів шкільної тривожності зумовлена рядом причин, серед яких можна виділити найбільш загальні:

- внутрішньоособистісні конфлікти, пов'язані з оцінкою власної успішності в різних сферах діяльності;

- порушення внутрішньосімейної або внутрішньошкільної взаємодії, а також взаємодії з однолітками;

- соматичні порушення.

Важливим моментом є розуміння особливостей розвитку тривожності  в різних вікових  групах школярів. Для різного віку притаманні певні області дійсності, що спричиняють підвищену тривогу та пов’язані з віковими завданнями розвитку.

Навчальна  тривожність  може  бути сформована  ще  у  дошкільному  віці  та  викликана  рядом причин:  стилем  роботи  педагога,  завищеними  вимогами   та очікуваннями  з  боку  батьків та  вихователів  до  дитини,  постійними  порівняннями її  з  іншими  дітьми, великою  емоційною  збудженістю  батьків  при  виборі  школи та підготовці до навчання.

Постійно в полі зору має знаходитися проблема тривожності молодших  школярів.  Адже успішність навчання у початковій школі багато у чому визначає долю людини та її майбутнє. Найбільші тривоги учнів початкової ланки пов’язані  з  шкільною діяльністю,  в  ході  якої  виникають ускладнення  в міжособистісних  стосунках  з  учителем  та  однолітками, переживання власної відповідності  рівню  вимог  до  учнів  та  успішності виконання навчальних завдань.

Жорсткі рамки та динамічний стиль роботи педагога часто означають і високий темп занять, що тримає дитину в стані постійного напруження.

Вчителю необхідно знати ситуації, які можуть викликати або підсилювати дитячу тривожність, перш за все неприйняття зі сторони однокласників. В молодшій школі учитель для дітей в класі - авторитет, а отже кожна його оцінка може стати оцінкою для всіх інших. Вчитель має бути надзвичайно обережним у оцінюванні дітей, аби не привести до такої ситуації.

Наступною ситуацією, яку має враховувати і регулювати вчитель, є конкуренція. Особливий вплив вона здійснює на дітей, що виховуються в умовах гіперсоціалізації.  В такому випадку дитина буде постійно намагатись

бути першою, будь-якою ціною досягти високих результатів. Якщо це не відбувається, тривожність росте, і саме постійне бажання бути кращим починає викликати стан тривоги.

Ще одна ситуація - це підвищена відповідальність. Коли тривожна дитина потрапляє в неї, її тривога росте, що спричинено страхом не виправдати надію дорослого та бути  ігнорованим.

Тривожність  пов’язана  з  очікуванням  соціальних та індивідуальних наслідків успіху чи невдачі.  Для  молодших  школярів  це,  перш  за  все, успіхи та невдачі в їх провідній діяльності – учінні, яка включає міжособистісні стосунки з учителем, однокласниками, батьками, а також їх власні переживання з приводу рівня домагань, самооцінки.

У  сім’ях  із  доброзичливими  взаєминами  діти менш тривожні, аніж у сім’ях, де часто доводиться спостерігати конфліктні ситуації. Можливий  варіант,  коли  першоджерелом хронічної  неуспішності  є  підвищена  тривожність  школяра,  що  сформувалася  під  впливом сімейних  конфліктів  або  неправильного  стилю виховання.  Викликана  цим  загальна  невпевненість  у  собі,  схильність  панічно  реагувати  на будь-які  труднощі  переноситься  і  на  шкільне життя.

Часто  передумовою  підвищеної  тривожності дітей виявляються завищені очікування батьків. Середні  шкільні  успіхи  дитини сприймаються батьками як невдачі. Реальні досягнення не помічаються. Негативні оцінки

з боку дорослих призводять до того, що у дитини знижується впевненість у собі та підвищується тривожність.

Крім того, на  емоційну стабільність дітей цієї вікової категорії  впливає наявність  певних  страхів,  а саме,  біди,  нещастя  та  магічних страхів.

Збільшенню  шкільної  тривожності  учнів  середньої  та старшої школи сприяють такі чинники:

1) надмірна перевантаженість та науковість навчального матеріалу;

2) великий обсяг домашніх завдань;

3) невідповідність  структури  навчального  року  віковим

особливостям учнів;

4) невідповідність  навчальних  програм  рівню  розвитку  та

підготовки школярів;

5) невідповідність методів та технік викладання потребам та потенційним можливостям школярів;

6) несприятливі взаємини учнів з учасниками освітнього процесу;

7) постійні  ситуації, що стосуються оцінювання та перевірки.

Стійким особистісним утворенням тривожність стає у підлітковому віці. Я-концепція підлітка часто суперечлива, що викликає труднощі у сприйнятті і адекватній оцінці власних успіхів і невдач, підкріплюючи тим самим негативний емоційний досвід і тривожність як особистісну властивість. У цьому віці тривожність виникає як наслідок незадоволення потреби сталого задовільного ставлення до себе, найчастіше пов'язаного з порушеннями відносин із значущими людьми.

Низький рівень впевненості в собі змушує  відмовлятися від діяльності, яка здається занадто важкою. З тієї ж причини знижується оцінка досягнутих результатів. Через низьку впевненість у собі, часті сумніви та вагання  спостерігаються труднощі у спілкуванні. Підвищена тривожність також може вести до розвитку астенії, запускати механізми психосоматичних захворювань.

Важливо пам’ятати, що тривога починає чинити мобілізуючий вплив тільки з підліткового віку. У молодшому шкільному віці тривога викликає тільки дезорганізуючий вплив.

Хоча до тривожності схильні як хлопчики, так і дівчатка, на думку фахівців, в дошкільному віці більш тривожними є хлопчики, до 9-11 років співвідношення стає рівномірним, а після 12 років відбувається  підвищення тривожності у дівчаток. При цьому дівчаток більше хвилюють взаємини з іншими людьми.  Хлопчики ж більше бояться фізичних травм  і покарань.

Для подолання особистісної тривожності  школярів важливо дотримуватися конкретних умов, пов’язаних з факторами, які її викликають:

А) Створення дитині комфортних психофізіологічних умов перебування в школі; культивування педагогом доброзичливості, взаємодопомоги, взаємопідтримки у стосунках між учнями класу в процесі навчальної діяльності; підтримання в класі атмосфери прийняття дитини, захищеності, незалежно від досягнень у навчанні; розширення взаємної довіри, підтримки між вчителем і учнем, учнем і однокласниками.

Б) Забезпечення педагогом індивідуального підходу в навчанні і вихованні  школярів; розвиток їх індивідуальності та самостійності; розробка разом з психологом необхідної для цього стратегії і тактики по розвитку довільності, оволодінню компонентами навчальної діяльності, формуванню пізнавальної, емоційно-вольової, мотиваційної сфери.

В) Оволодіння здатністю чітко ставити мету діяльності; вироблення разом з психологом критеріїв особистісного успіху; розвиток мотиву компетентності; адекватного рівня домагань, перш за все, в навчальній діяльності.

Г) Використання по відношенню до тривожних дітей розгорнутих критеріїв педагогічної оцінки; застосування змістових суджень з максимальним звуженням і конкретизацією сфери їх дії; використання порівняльних оцінок власних успіхів дитини.

Д) Оволодіння учнями прийомами самоаналізу; розвитку у них рефлексії власного «Я», критичності самооцінки; створення можливостей для зближення оцінки між «Я - реальним» та «Я - ідеальним»; розширення здатності розуміти себе та інших.  Уміння визначати причини тривожності, розуміти психофізіологічні особливості прояву; здатність контролювати, долати її.

Робота з подолання особистісної тривожності учнів може проходити більш оптимально  за участі  їх батьків. Подолання тривожності є значно ефективнішим у разі забезпечення в сім’ї таких умов: поваги до індивідуальності дитини; виховання самостійності, розвитку спрямованості на вільний вибір;  допомога у визначенні шляхів виходу із складної ситуації; формування гармонійної системи цінностей та збереження емоційного комфорту; рефлексивного аналізу батьками власних методів виховання, системи заборон, покарань та заохочень.

Доцільно, щоб робота в закладі освіти над проблемою мала системний характер та складалася з просвітницького, діагностичного, консультативного та корекційного блоків.

Спеціалісти психологічної служби  для  розробки корекційних програм  і занять, спрямованих на зниження тривожності та вироблення стресостійкості учнів, можуть скористатися  «Інформаційною  базою професійного інструментарію фахівців психологічної служби системи освіти України», що розміщена на сайті Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» за адресою https://docs.google.com/document/d/1jjQzAxFTFXdzVBaYu5OxcpqMz9gxhmtz_IsEJDisfnM/e dit.

Підсумовуючи проблему, необхідно зазначити наступне.

Шкільна тривожність - це  вид тривожності, що виявляється у взаємодії дитини з різними компонентами освітнього середовища та закріплюється в цій взаємодії. В її формуванні можна умовно виділити як ситуаційні, так і індивідуальні  передумови.

Певні стани  тривоги  у школярів об’єктивно проявляються під час освітнього процесу, тому не можуть розглядатися як однозначно негативні. Дезорганізуючий вплив на навчальну діяльність здійснюють тільки часті та інтенсивні тривожні стани, які також можуть свідчити про порушення процесу шкільної адаптації.

Шкільна тривожність на різних етапах навчання неоднорідна, вона викликана різними причинами і проявляється в різних формах, окремі з яких можна вважати універсальними.

Шкільна тривожність молодшого школяра є очевидною ознакою труднощів у процесі шкільної адаптації. Починаючи з підліткового віку, вона може формуватися і закріплюватися в рамках особистісної тривожності як психічної властивості учня.

Підвищена шкільна тривожність перешкоджає ефективній навчальній діяльності незалежно від того, усвідомлюється вона самою дитиною чи ні.

Для подолання особистісної тривожності  школярів важливо дотримуватися конкретних сприятливих умов на перевагу факторам,  що її викликають.

Рівень тривожності школяра значною мірою залежить від характеру освітньої системи, на основі якої будується освітній процес.

Нова українська школа рухається саме у напрямку переорієнтації на особистісно-орієнтовану модель освіти, яка максимально враховує права дитини, її здібності, потреби та інтереси, реалізуючи на практиці принцип дитиноцентризму . Така реорганізація освітньої системи дозволяє зменшити навантаження школярів, сприяє розвитку їх емоційної  стабільності та зниженню рівня шкільної та особистісної тривожності.

 

Коломієць Р.С., практичний психолог ЦППСР