Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради

Всі діти різні. Всі діти хороші. Але не всі однаково успішні в освітній діяльності, в комунікативній сфері. Прявів порушень у поведінці або емоційно-вольовій сфері існує дуже багато. Одні з них швидко втомлюються, відволікаються, мають нестійку увагу, інші занадто імпульсивні, непосидючі, гіперактивні, треті погано засвоюють навчальний матеріал. Ми можемо стикатись з дитячим негативізмом, впертістю, звичкою говорити неправду тощо. Коли ми говимо про такі проблеми в поведінці та емоційній сфері, ми можемо говорити і про дошкільників і про школярів. Поведінкові порушення нерідко ставлять в безвихідь не тільки батьків, а й досвідчених педагогів. Дорослі усвідомлюють, що у кожного наслідку є своє причина. І, для того щоб вирішити проблему, в першу чергунеобхідно з’сувати причини її виникнення.

Отже, причини порушень дитячої поведінки можуть бути наступні:

Як наслідок недостатнього нагляду;

В цілях розваги;

Як реакція протесту на надмірні вимоги в сім'ї;

Як реакція на недостатню увагу з боку близьких;

Як реакція тривоги і страху на покарання;

Внаслідок фантазерства і мрійливості;

Щоб позбутися опіки дорослих;

Як наслідок жорстокого поводження (дома, в закладах освіти);

Нудьга.

Проблеми, з якими найчастіше стикаються дорослі це гіперактивність, агресія та негативізм, дитяча впертість.

Гіперактивність - це стан підвищеної фізичної і розумової активності дитини, коли збудження переважає над гальмуванням.

Гіперактивність дітей може проявлятися з дуже раннього віку. Вона властива дітям дошкільного і молодшого шкільного віку, іноді середнього. З віком її прояв може частково знижуватися, але не завжди і не повністю. Починається з того, що 1-2 роки у дитини підвищена нервозність, дратівливість, плаксивість, порушення сну. Така дитина «не сходить з рук», погано засинає, мало спить, вимотує маму. У 3-4 роки вже може спостерігатися порушення дрібної моторики, імпульсивність, агресивні прояви. Хоча! Така непосидючистьмаленьких дітей може навіть декого потішити. Мовляв, «маленькі моторчики». Але чим ближче до школи, тим більше починають відчуватись проблеми. Оскільки вимоги до поведінки та рівня організації діяльності дуже підвищуються. Гіперактивним дітям важко утримувати увагу, вони розсіяні, їм складно планувати свої дії і дотримуватися розпорядку. Такі діти дуже непосидючі. Їм важко концентруватися на одній справі тривалий час. Вони не дослуховують інструкцію до кінця, якщо і дослуховують, то під час виконання завдання забувають про кінцеву мету. Легко відволікаються на інші стимули. Через неорганізованість вони часто не справляються з доступними для них завданнями і тому іноді складають враження дітей з недостатнім рівнем інтелектуального розвитку. У гіперактивних дітей найчастіше виникають проблеми не лише у навчанні, а й з поведінкою. He просто складаються стосунки імпульсивної дитини і з однолітками, оскільки вона не вміє підпорядковувати свою активність правилам гри, рахуватись з прагненнями і переживаннями інших, орієнтуватись на групові цілі та цінності. Такі діти часто мимохіть виявляються в епіцентрі конфліктів і сутичок серед однолітків. У цих дітей є знижена чутливість до зауважень і похвали. Похвала, винагороди не викликають прагнення повторювати схвалені дії або удосконалюватись. Зауваження, покарання не стають пересторогою. Так! Дитина може щиро шкодувати про те, що її поведінка призвела до негативних наслідків. У неї ж не булопрагнення зробити щось погане – так сталось. І станеться ще не раз. Такі діти самі собі не належить, тому вони не спроможні відповідати за наслідки.

Так до них ставляться не дуже прихильно. Вони «не зручні». Вони дратують. Їм постійно роблять зауваження, сварять.

Спроби дорослих впливати на активність такої дитини часом приносять лише тимчасовий результат, а часом виявляються взагалі марними. Hi власне мовлення, ані слова дорослих не виконують регулюючої функції. Дитина чує розуміє інструкцію, проте не керується нею у своїй поведінці. Батьками, педагогами поведінка імпульсивної дитини сприймається як неслухняність, як свідоме небажання виконувати їхні настанови. Тому від настанов, умовлянь, пояснень, переконань вони переходять до більш директивних. Що дитина це переживає як неприйняття, як свою неспроможність заслужити любов батьків.

Ще один прояв поведінки, що завдає нам прикрощів – це дитяча агресія.

Агресія – це вид дій, агресивність – це риса характеру. Агресія може бути здоровою, тобто це відстоювання або захист кордонів особистості. За проявом деструктивної агресії найчастіше стоїть біль та злість.

Які причини лежать в основі формування агресивної поведінки у дітей, у яких формах може проявлятися дитяча агресії і що робити дорослим для того, щоб навчити дитину справлятися із гнівом?

Причини, у наслідок яких дитина може заплутатися у власних почуттях, можуть бути наступні:

• Жорсткі, директивні або надто критикуючи методи виховання, коли за найменшу провину слід жорстоко покарати, при цьому правила поведінки з дитиною чітко не проговорюються або ж виконуються односторонньо і непослідовно;
• Сильне емоційне потрясіння або часті стресові ситуації, із якими дитина стикнулася, але з яких-небудь причин не змогла прояснити їх для себе;
• Взаємини, при яких дитину принижують, ображають, лякають фізичними покараннями, іншими словами, дитина знаходиться в стані постійної психологічної напруги;
• Прихована агресія або насильство, яке по відношенню до дитини проявляє один із членів сім'ї, при цьому дитина боїться або не знає, як прояснювати цю ситуацію з іншими дорослими;
• Ігнорування із боку батьків - коли замість відкритого діалогу, в якості покарання у родині прийнято вдаватися до методу «я з тобою не розмовляю» або «подумай над своєю поведінкою».

Крім перерахованого вище, причиною агресіі у дитини нерідко бувають ситуації, при яких вона виступає у ролі «козла відпущення» для колективу однолітків, що влаштовують жорстокі ігри по відношенню до неї, або для педагога, який перевищує свої вчительські повноваження і поводиться грубо і некоректно по відношенню до дитини. Іноді, якщо дитина від природи хвороблива, має збудливу нервову систему, то дорослі, щоб вона менше хвилювалась, більше поступаються, закривають очі на серйозні проступки, намагаються виконати всі бажання. З цього приводу хотілось би нагадати наступне: так, смикати постійними «не можна» недоцільно. Але якщо дитина замахується на інших дітей чи дорослих, починає ображати тварин – ніяких знижок на «збудливість, хворобливість» бути не повинно. В даному випадку поблажливість піде не на користь, а тільки шкоду дитині.

Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". Якщо на конкурента, то причиню можуть бути почуття заздрощі, ревності, злості.

Досить часто у агресивних дітей спостерігаться підвищення больового порогу. Така дитина не плаче, коли падає, спокійно і навіть байдуже переносить медичні процедури, захопившись грою, може не помітити досить серйозної подряпини або удару. Такі діти часто грають в галасливі, грубі ігри.

У агресивних дітей часто спостерігаються ті чи інші порушення розвитку емоційної сфери. Такі діти погано відчувають стан інших людей, не вміють і не люблять співчувати, жаліти. Вони часто грубі (але не злобні) у повсякденному житті. Для них зазвичай цікаві рухливі чи настільні ігри з чіткими і нескладними правилами. Грати в складні сюжетно-рольові ігри з мінливим емоційним наповненням ролей вони не люблять, так як почувають себе в таких іграх малокомпетентними.

Агресивні діти відрізняються від однолітків за своїми фізичними показниками. Вони або крупніші, масивніші, або, навпаки, дрібніші, ніж інші діти. Іноді у таких дітей знижений інстинкт самозбереження, і тоді вони не тільки кидаються в бійку з свідомо більш сильним противником, але і залазять туди, звідки не можуть злізти, дражнять злих і небезпечних собак, навчившись робити три гребка, не торкаючись дна ногами, беруться переплисти річку і т. д. Але буває і навпаки. Дитина має цілком розвинений інстинкт самозбереження, і вся його агресивність спрямована тільки на слабких, тих, хто не зможе дати належної відсічі. Така дитина цілком пристойно поводиться в присутності батьків, але, гуляючи з однолітками, може ображати їх. Саме такий, другий тип агресивності викликає найбільшу кількість нарікань, найбільше здивування і роздратування.

Говорити можна не лише про агресію, а й взагалі про негативізм. Діти можуть бути роздратованими. Нас часто дратує їх метушливість, але не менше дратує і їх неквапливість. Про ці риси можна говорити і під час уроків, і занять в дитячому садочку, і просто спілкування вдома між рідними. Нам дуже хочеться щоб діти виконували наші побажання та вимоги швидко й чітко. Якостей, з якими нам складно примиритись є багато. Але давайте спробуємо звернутись до себе… Адже, характер – це набуті риси в процесі виховання. Народжуються з темпераментом, а характер – виховується. І всі ці дитячі «риси» ніщо інше, як  побачене і благополучно скопійоване. Діти хочуть все й одразу. А ми ні? Ми з вами не вимогливі? Ми з вами не прискіпливі? Ми з вами дуже терплячі? Особливо коли стомлені і роздратовані? Ми не погрожуємо? Ми нездатні до шантажу чи маніпуляцій?

Всі діти інколи бувають неслухняними, затятими, гарячкувати­ми, свавільними, схильні будь-що обстоювати власну позицію. Осо­бливо це характерно для переломних періодів розвитку, як от славнозвісна криза трьох років, під час адаптації до 5 класу, підлітковий вік. Але деякі діти навіть після завер­шення цього періоду тотального заперечення не повертаються до звичної батькам поведінки.

Коли така дитина не погоджується із чимось, то стає непо­кірною. Поступається вона, лише якщо відчуває, що це має сенс особисто для неї, а не для когось іншого. Уперта дитина відчайдушно хоче розпоряджатися сама своїм тілом, часом, речами, для неї надзвичайно важливо бути «правою» (власне, ця потреба часто затьмарює все інше). Емоції та почуття та­кої дитини дуже потужні. Коли вона чогось хоче або на щось налаштована, то вкладає в це максимальну енергію.

Але чи є впертість цілковито негативною рисою?

Як не дивно, неслухняність і впертість у майбутньому мо­жуть виявитися... найліпшими чеснотами дитини. Річ у тім, що вперті діти зазвичай:

-      самомотивовані;

-      спрямовані на реалізацію власних цінностей;

-      виростають лідерами;

-      цілісні особистості;

-      несприйнятливі до тиску оточення;

-      безстрашні;

-      вони не вірять на слово, а все самостійно пе­ревіряють й випробовують на міцність. Це саме стосується і взаємин: кому вірити, за ким іти, чиєму впливу піддаватися - усе це вперта ди­тина вирішує і завжди вирішуватиме сама.

Ми хочемо, щоб наші діти в дорослому віці мали незалежний критичний розум, були в змозі приймати важливі рішення, керую­чись власними, а не чужими інтересами. Водночас, ми прагнемо щоб вони дослухались до нас. Настільки ми самі готові слухати, чути? Як наша увага, реакції відображається на інших?

То яких універсальних правил варто дотримуватись дорослим?

• Організуйте для вашої дитини правильний розпорядок дня, дотримуйтеся його щодня;
• Організуйте дитині щоденний активний відпочинок на свіжому повітрі;
• Організуйте щоденну навчальну годину, оберіть постійний час та повторюйте навчальний матеріал, читайте книжки;
• Постійно говоріть із дитиною (про все, що цікавить вас і її);
• Спостерігайте за поведінкою дитини, якщо у неї виникають труднощі, тоді допомагайте їх розв’язувати,  підтримуйте;
• Поважайте дитину як особистість;
• Будьте послідовними у своїх вимогах;
• Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти;

• Між карати, сварити чи хвалити, краще вибрати останнє.
• Виявляйте свою любов до дитини, дайте  зрозуміти, що любитимете  її за будь-яких обставин.

Волошина Ю.С., завідувач ЦППСР