Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради

На сьогодні тема насильства та агресії дуже актуальна. Про ці прояви багато говорять, розробляються корекційні програми, психологами та соціальними педагогами в школах проводяться розвиткові заняття, тренінги, просвітницька робота тощо. Тим не менш, агресії в нашому житті достатньо. Чому ж так відбувається?

Складно не погодитись, як сильно на нас впливає той світ, в якому ми живемо. На виховання та соціалізацію особистості впливають історичні події, рівень розвитку економіки, засоби масової інформації, мода, література, соціально-політичні події. А, оскільки реалії сучасного життя переповнені подіями негативного змісту, то, безумовно, вони провокують відповідні поведінкові прояви.

Зараз постійно на слуху такі явища, як булінг та мобінг. Що це? В чому різниця? Булінг – це коли один займається травлею іншого, моббінг коли група цькує когось одного. Булінг та мобінг мають певні закономірності. Травлю завжди починає хтось один. Що робить колектив? Колектив спостерігає… Спостерігає за булером, за жертвою, за класним керівником… В залежності від реакції жертви, від реакції дорослого, діти можуть обурюватись, стати на захист ображеного. Якщо бачать, що дорослі ніяк не реагують, якщо бачать, що дії булера залишаються безкарними, якщо бачать, що сама жертва не чинить опір, а пасивно приймає свою гірку долю, може спрацювати психологія маси. Жертва вже не викликає співчуття, а скоріше роздратування, і тоді колектив стає на бік булера.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Види булінгу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінг) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

Більшість знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінгу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінг. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Для чого ж нападник нападає? Щоб розважитись? Щоб отримати вигоду? Можливо. Але найчастіше нападник нападає, щоб самоствердитись! Щоб підвищити свій авторитет! Тоді варто замислитись, коли людина намагається підвищити самооцінку? Коли вона в неї занизька, а підвищити її в інший спосіб не вдається! Коли з середини розпирають комплекси і нереалізовані бажання. З іншого боку, трапляється, що діти ростуть без заборон. Для них не існує авторитету батьків чи вчителя. Такі діти відчувають безкарність і переконані, що можуть робити будь-що. Або навпаки, дитина зростає в атмосфері тотальної дисципліни та контролю. Такі діти катастрофічно страждають від браку уваги, розуміння. А школа –  це те місце, де вони можуть відчути вседозволеність. І з одного боку проявити ті емоції, які придушуються вдома, а з іншого, своєю провокативною поведінкою отримати хоч якусь увагу та реакцію батьків.

Хто й чому стає жертвою? В першу чергу ті, хто виділяється за зовнішнім виглядом. Це можуть бути діти, які неохайно одягнені, не слідкують за собою. Це можуть бути діти,  які не вміють дати відсіч. Це діти, які дуже чуттєві, емоційні, яких легко довести до сліз. Новенький учень в класі також може бути жертвою булінгу (так до нього придивляються, випробовують на міцність). Серед учнів є такі, які спостерігають за однокласниками, а потім ходять хвостиком за учителем і розповідають про почуте чи побачене. Такі діти легко стають об’єктом роздратування, несхвалення. Об’єктом боулінгу можуть стати й емоційно стійкі, сильні діти. Але такі діти можуть провокувати самі своєю поведінкою до негативних дій проти себе.

«Рятівниками» найчастіше виступають дорослі. Та чи завжди дорослим вдається зберегти нейтралітет і об’єктивно оцінити ситуацію? Ми виховуємо та навчаємо дітей в дитиноцентрованому середовищі. І це, безумовно має свої переваги. Бажання та прагнення дитини у всьому бути першим викликає гордість батьків. Проте, з іншого боку, переконання дітей в тому, що вони головні і мають отримувати все й одразу може призвести до розвитку егоїзму. Нажаль іноді трапляється так, що сам учитель може виділити в колективі одного з учнів. От не подобається хтось. Так трапляється. На це навіть немає об’єктивних причин – не подобаються і все! І певні реакції такого педагога на такого учня можуть запускати механізм булінгу чи мобінгу. Безумовно, важливу роль грає психологічний клімат в колективі. Скоріше цькування з’явиться в колективі, де дорослі апатичні, де людська гідність не цінується, де присутнє розчарування, низький рівень загальної культури.

У більшості випадків булінг відбувається у присутності свідків. І при цьому страждає, отримує негативний досвід кожний з учасників події. Тому, виховання здорових стосунків може допомогти зупинити булінг.     Попередження булінгу та втручання у разі такого інциденту – це більше, ніж просто його припинення. Це сприяє також розвитку відповідальності за свої вчинки. Здорові стосунки передбачають взаємодію між людьми на основі взаємної поваги. Метою надання допомоги є навчання доброзичливим, безпечним, заснованим на взаємній повазі способам взаємодії.

Вчителі, батьки та інші дорослі надають підтримку і дають особистий приклад дітям, показуючи їм, якою має бути позитивна поведінка. Позитивні стосунки дітей з іншими дітьми залежать від позитивних стосунків із дорослими.

Волошина Ю.С., завідувач ЦППСР