Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради

Вплив рівня розвитку комунікативної компетентності на формування професійного стилю спілкування соціального педагога

Світлана Василівна Линник, соціальний педагог Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Смілянської міської ради Черкаської області

Поняття «компетентність» введено у науковий обіг понад чверть століття. Огляд наукових досліджень та навчально-методичної літератури свідчить, що під «компетентністю» розуміються спеціальні структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, які особистість набуває у процесі навчання.

Слід також відмітити, що у сучасному науково-педагогічному обігу вживаються два терміни: «компетентність» і «компетенція». Зокрема, російські дослідники вважають, що компетенції – складні узагальнені способи діяльності, які опановують під час навчання, і компетентність є результатом набуття компетенцій.

Українські вчені узагальнили декілька підходів до визначення цих понять:

·       компетенції вважають складниками компетентності (К. Махмурян, І. Перестороніна, В. Софронова та ін.);

·       компетентність – здатність до діяльності, а компетенція – коло повноважень певної особи (С. Шишов, В. Кальней).

Беручи до уваги особливості професійної діяльності соціального педагога як спеціаліста психологічної служби сучасного закладу освіти, у зміст професійної компетентності соціального педагога сьогодні вкладають: досконале знання функціональних напрямків, мети та завдань соціально-педагогічної діяльності; розуміння складних зв’язків, явищ і процесів, можливих шляхів досягнення професійних цілей; наявність фахової освіти, стажу роботи; уміння акумулювати життєвий і професійний досвід, знання можливих наслідків конкретного способу впливу на особистість.

У варіативну модель професійної компетентності соціального педагога науковці включають такі компоненти [1]:

· компетентність як здатність до інтеграції знань і навичок, до їх використання в умовах змін зовнішнього середовища, в якому вони відбуваються;

· концептуальна компетентність;

· компетентність в емоційній сфері;

· компетентність у конкретних сферах професійної діяльності.

Окрім того, професійна компетентність соціального педагога включає також сукупність особистих якостей та умінь і навичок, що забезпечують функціонування процесу спілкування з клієнтами і колегами, серед яких провідною є комунікативність.

В наукових дослідженнях, присвячених проблемам спілкування, зокрема Г. Андреєвої, Л. Петровської, Є. Руденського та ін., наголошується, що розвиток особистості не можливий без побудови якісного процесу спілкування, оскільки саме в процесі міжособистісної комунікації відбувається не лише обмін певною інформацією, а й реалізація особистістю своєї суб’єктивності. Вона, в свою чергу, пов’язана з наявністю у особистості необхідного рівня комунікативної компетентності, з володінням певним досвідом рольової самоорганізації в ситуаціях спілкування, відсутністю психофізіологічних комплексів [4].

У загальному розумінні комунікативність – це психологічна готовність людини до організаційно-комунікаційної діяльності. Соціально-педагогічна діяльність за будь-яких умов залишається організаційною і комунікаційною, тому комунікативність для соціального педагога – це не лише соціально-психологічна, але й професійно значуща якість, у структурі якої виділяють такі компоненти, як:

·        комунікабельність – здатність відчувати задоволення від процесу комунікації;

·        соціальна спорідненість – бажання перебувати у товаристві, серед інших людей;

·        альтруїстичні тенденції – безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших [2].

Проте, комунікативність оцінюється не лише кількістю контактів соціального педагога з різними людьми. Необхідно враховувати емоційний тон цих контактів, який може бути позитивним, нейтральним і негативним. Тому, на думку науковців, доцільно розмежувати такі якості, як контактність і комунікабельність соціального педагога, беручи до уваги, що спеціаліст може легко вступати в контакт з людьми, але при цьому демонструвати негативний «тон» спілкування, тобто – бути контактним, але не комунікабельним. Адже комунікабельність як особистісна якість завжди супроводжується емоційно-позитивним тоном спілкування.

Виходячи із загальних теоретичних положень та практичних аспектів професійної діяльності соціального педагога, можна визначити перелік професійно значущих комунікативних якостей соціального педагога, необхідних для налагодження конструктивного спілкування:

·        спрямованість на особистість як центральний компонент системи цінностей (прояв поваги до інших у процесі спілкування, шанобливе ставлення до них, визнання їх гідності, відкритість та довіра до клієнта тощо);

·        високий рівень розвитку пізнавальних інтересів (прагнення до безперервного саморозвитку, самоосвіти, підвищення професійної компетентності тощо);

·        сформованість культури емоційної сфери (стриманість, урівноваженість, емпатія, уміння керувати емоціями і організовувати рівне, спокійне спілкування без прояву роздратування, гострого тону тощо);

·        уміння вибрати оптимальний спосіб поведінки та спосіб спілкування з іншими людьми (привітність у спілкуванні з людьми, готовність сприяти благополуччю інших людей, прояв співучасті і щирості у спілкуванні з ними; тактовність, індивідуальний підхід, опора на позитивні якості особистості тощо);

·        здатність до рефлексії (самоаналіз, знання та усвідомлення власних поведінкових особливостей; готовність до прийняття конструктивної критики та рекомендацій щодо організації процесу спілкування з боку співрозмовника тощо);

·        вміння свідомо управляти своєю поведінкою (організаторські уміння і навички, внутрішня енергія, впевненість у собі, які поєднуються з високим рівнем контролю, справедливість тощо).

Паралельно із поняттям «комунікативні уміння» науковці використовуються поняття-синоніми: «компетентність у спілкуванні» або «комунікативна компетентність». Причому, комунікативна компетентність розглядається як «компетентність у міжособистісному сприйнятті, міжособистісній комунікації, міжособистісній взаємодії» [4]. Отже, важливо пам’ятати, що спілкування – це двосторонній процес, в якому беруть активну участь і здійснюють вплив один на одного і соціальний педагог, і клієнт. Тому прояв комунікативних якостей соціального педагога часто залежить від комунікативних характеристик клієнта. Саме тому, обираючи ту чи іншу модель спілкування, важливо враховувати поведінкові, емоційні та комунікативні особливості клієнта, а також його життєвий досвід, та обов’язково застосовувати індивідуальний підхід до кожної конкретної ситуації спілкування.

Для забезпечення конструктивності, ефективності та результативності у роботі з клієнтом, важливо також чітко дотримуватися структури і логіки процесу спілкування, який включає такі етапи, як: задум, втілення задуму, управління процесом, аналіз. Розглянемо зміст кожного етапу [3].

І етап: задум або прогностичний етап – моделювання спілкування з клієнтом у процесі підготовки до безпосередньої діяльності. На цьому етапі відбувається своєрідне планування комунікативної діяльності соціального педагога відповідно до цілей і завдань взаємодії, а також з урахуванням особливостей клієнта та соціально-педагогічної ситуації.

ІІ етап: втілення задуму або комунікативна атака – організація безпосереднього спілкування з клієнтом у період початкової взаємодії з ним. При цьому враховується настрій клієнта, готовність до спілкування, прогнозується темпоритм, ініціативність з боку соціального педагога.

ІІІ етап: управління процесом спілкуванням – важливий елемент професійної комунікації у соціально-педагогічному процесі. На цьому етапі важливими є такі вмінням соціального педагога як: спонукати клієнта до взаємодії, організовувати діалог, здійснювати корекцію спілкування з урахуванням реальних умов та ситуації.

ІV етап: аналіз досягнення очікуваних результатів – оцінка ефективності та результативності реалізованої моделі спілкування, співвіднесеності мети, засобів і результатів, а також моделювання спілкування у процесі подальшої прогнозованої діяльності з клієнтом.

Рівень розвитку комунікативної компетентності впливає на формування стилю спілкування, який є структурною складовою професійної компетентності соціального педагога. Під стилем спілкування розуміють індивідуальну стабільну форму комунікативної поведінки спеціаліста, яка проявляється у будь-яких умовах взаємодії: у ділових і особистих відносинах, у стилі керівництва і виховання, способах прийняття рішень і розв’язання конфліктів, у наборі прийомів психолого-педагогічного впливу на клієнта тощо. В свою чергу, сформованість конструктивного стилю професійного спілкування свідчить про досягнення спеціалістом, зокрема соціальним педагогом, високого рівня комунікативної майстерності.

Отже, на нашу думку, комунікативна компетентність є стрижневим компонентом професійної компетентності соціального педагога та розглядається як складна інтегративна якість особистості, яка опосередковує професійно-педагогічну діяльність, спрямовану на налагодження, підтримку і розвиток ефективного спілкування з клієнтом чи іншими учасниками соціального процесу.

Список використаної літератури:

1.     Дружилова С. А. Этапы формирования профессиональной компетентности / С. А. Дружилова // Непрерывное образование как условие развития творческой личности : [сб. матер. Фестиваля педагогического творчества, 28–29 августа 2000 г. ] – Новокузнецк : ИПК, 2001. – С. 32–36.

2.     Информационная культура личности: диагностика, технология формирования : [учебно-методическое пособие ]. – Ч.1. / Гендина Н. И., Колкова Н.И., Скипор И. Л. – Кемерово : КемГАКИ, 1999. – 146 с.

3.     Каракозов С. Д. Информационная культура в контексте общей теории культуры личности / С. Д. Каракозов // Педагогическая информатика. – 2000. – № 2. – С. 41 – 55.

4.     Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О.В. Овчарук. – К. : «К.І.С.», 2004. – 112 с. – (Бібліотека з освітньої політики).