Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради

Довіра як основа гармонійних дитячо-батьківських стосунків

Валентина Вікторівна Морозова,

практичний психолог

Лариса Олександрівна Очеретяна,

вихователь-методист

дошкільний навчальний заклад №19 «Світлячок»

Усі сучасні люди мріють бути успішними, а майбутнє кожної дорослої людини закладається у дошкільному віці, найбільш вразливому та найбільш яскравому етапі життя. Його цінність не тільки в неповторності, а й у тому життєвому досвіді, якого набуває дитина у світі людських стосунків, спілкуючись з батьками, друзями, вихователями, учителями, а згодом – з усім оточуючим світом. Життєвий успіх людини значною мірою залежить від того, як саме спілкуватиметься вона з соціумом, чи будуть відносини у ньому побудовані на основі взаєморозуміння та довіри.

Актуальність проблеми формування довірливих відносин між дітьми і дорослими між собою зумовлена часом: у більшості сучасних сімей, дитячих та трудових колективах панують напружені стосунки, невдоволення, недовіра, що руйнують сім’ї та колективи із середини, провокують конфлікти, шкодять здоров’ю, закладають недоброзичливість та ворожість у їхні взаємини.

За останнє десятиліття намітився ряд тривожних тенденцій, які свідчать про кризові явища в житті сім'ї, що стосуються у тому числі дитячо-батьківських відносин.

Загальновідомо, що особистість людини формується в сім’ї, де діє складна система взаємин, де кожен її член займає певне місце, приймає участь у виконанні певних функцій, підтримує прийнятний рівень міжособистісних відносин. В ній присутні емоційний потяг її членів один до одного, повага, відданість, симпатія і любов, які сприяють довірливим стосункам.

Для дитини сім’я – це середовище, в якому формуються умови його фізичного, психічного, емоційного та інтелектуального розвитку. Для повноцінного розвитку особистості дитини в родині повинні складатися сприятливі умови, які безпосередньо залежать від сформованих в сім'ї дитячо-батьківських відносин.

Важливими показниками сприятливого психологічного клімату сім'ї є прагнення її членів проводити вільний час у домашньому колі, розмовляти на цікаві для всіх теми, разом виконувати домашню роботу, підкреслювати достоїнства і добрі вчинки кожного. Такий клімат сприяє гармонії, зниженню гостроти виникаючих конфліктів, зняттю стресових станів, підвищенню оцінки власної соціальної значущості та реалізації особистісного потенціалу кожного члена сім'ї.

Скорочення і збіднення спілкування в сім'ї, дефіцит емоційного тепла,  низька інформованість батьків про реальні потреби, інтереси та проблеми дитини, недолік співпраці і спілкування в сім'ї ведуть до порушення довірчих стосунків, виникнення труднощів у розвитку дітей. Спостерігається сьогодні  і перекладання батьківських функцій на дитячі виховні установи, і тим самим, самоусунення батьків від процесу виховання дитини.

Особливістю дитячо-батьківських відносин у порівнянні з іншими видами міжособистісних відносин є:

̶    їх висока значимість для обох сторін;

̶    мотиви виховання і батьківства;

̶    ступінь залученості батьків та дитини у дитячо-батьківські відносини;

̶    задоволення потреб дитини;

̶    турбота і увага батьків до дитини;

̶    стиль спілкування та взаємодії з дитиною;

Існує безліч факторів, що сприяють виникненню у дитини психологічних і поведінкових порушень, проте найважливішим є стиль виховання. Характер дитячо-батьківських відносин впливає на все подальше життя дитини. Різні стилі виховання тісно пов'язані з розвитком широкого спектра тривожних розладів. Підвищений рівень тривожності є однією з найбільш поширених психологічних проблем дитячого віку. Дане питання розглядається в працях вітчизняних і зарубіжних психологів, багато з яких вважають стиль виховання ключовим фактором у розвитку особистості дитини [1].

В одних сім'ях дорослі вважають, що малюки повинні у всьому погоджуватися з дорослими, виявляти абсолютну слухняність, а в інших – цінують прагнення дитини до самостійності, самоствердження. В деяких сім'ях вимоги, які ставляться до дітей, відповідають тому, чого очікують від дитини вихователі, вчителі; у інших – часто протиставляється принципам, функціонуючим у дошкільних та шкільних виховних закладах. Дитина, стикаючись з протилежними вимогами, переживає ці протиріччя, не може визначити власну життєву позицію, розвиток її особистості деформується, у неї виробляється подвійна ціннісна система і здатність до маніпулювання як обставинами, так і людьми. Тому дуже важливо, щоб батьки оволоділи всією мудрістю виховання, навчились обирати оптимальні засоби педагогічного впливу. Життя доводить, що результат педагогічного впливу буде залежати від тактики або стилю спілкування батьків з дітьми.

Можна виділити такі типи сімейного виховання:

-         Диктат у родині виявляється в системному пригніченні батьками ініціативи та почуття дитини. У таких сім’ях батьки віддають перевагу наказу та насильству і стикаються з протидією дитини (обманом, грубістю). Безапеляційна авторитарність батьків, ігнорування інтересів та точки зору дитини, систематичне позбавлення її права голосу під час вирішення питань, що стосуються дитини – все це може бути передумовою порушень у розвитку особистості та побудові довірливих відносин між членами родини.

-         Тактика невтручання в сімейному вихованні також може бути передумовою порушень розвитку дитини та дисгармонійних стосунків у сім’ї. Батьківська байдужість та помилкова думка, що дитина може вирости самостійною, вільною та розкутою без батьківського втручання можуть призвести до емоційної холодності своєї дитини, втратити авторитет в очах дитини.

-         Опіка в родині – це система відносин, за якої батьки всіма своїми зусиллями задовольняють всі потреби дитини, відсторонюють від домашніх обов’язків. Такий тип сімейного виховання  є передумовою для виховання у дитини конформності та байдужості до всього оточуючого.

-         Найефективнішим типом сімейного виховання є співробітництво. Це спосіб створення відносин в родині, заснованих на принципах об'єднання інтересів і цілей, спільної діяльності, підтримки, в тому числі і взаємної, у всіх починаннях і сферах діяльності. Основа виховання при такому підході - це «ми». Дитина при цьому досить самостійна, але завжди поруч знаходяться дорослі члени сім'ї, готові вчасно надати допомогу і підтримку, заспокоїти, розтлумачити незрозуміле. Такі сім'ї об'єднують сімейні цінності, спільні традиції. У таких сім'ях прийнято проводити спільні свята, разом працювати і відпочивати [2, с. 57].

Працюючи над дослідно-експериментальною роботою з теми «Формування довіри як механізму взаємодії у соціально-освітньому просторі», ми дійшли висновку, що довіра в дитячо-батьківських стосунках – це один із найважливіших моментів, котрим батьки повинні навчати своїх малюків. Дитина інтуїтивно шукає захисту в сім’ї, тому батьки повинні вміти розуміти її труднощі і проблеми, спілкуватися з малюком не оцінюючи, а підтримуючи.

Тому ми, педагоги дошкільного закладу, стали учити батьків формувати довірчі стосунки зі своїми дітьми, вихователями.

Анкетування, проведене з батьками вихованців старшої групи, засвідчило, що довірливі стосунки батьки сприймають як можливість довіряти один одному, мати підтримку, обмінюватись своїми думками, порадами, ідеями та з повагою ставитися до них. В таких родинах діти не бояться казати правду і тому не приховують своїх проблем від батьків, що в подальшому дасть змогу оберігати їх від негативних вчинків.

Користуючись нашими порадами, батьки намагаються формувати довірливі взаємовідносини з дитиною наступним чином: відкритими, невимушеними, відвертими бесідами, врахуванням думки дитини, зацікавленістю інтересами дитини, підтримкою без звинувачень, завдяки вживанням у співрозмову лагідних слів та поважного ставлення до обговорення проблем, які виникають у дітей, спільним проведенням часу. Все це формує добрі взаємовідносини в родині, завдяки яким дитина відчуває себе щасливою та готовою довіряти світу.

За результатами анкетування 91% батьків ставляться з повагою до внутрішнього світу дитини, не обговорюючи поведінку дитини з іншими людьми в її присутності.

Члени родин вихованців відверто зізнаються, що найважче їм виконувати обіцянки. Вони намагаються відповідально відноситись до їх виконання; розуміють, що немає більшої перешкоди на шляху до завоювання довіри, ніж порушена обіцянка. Якщо очікуване успішно здійснюється, дитина відчуває задоволення і зміцнюється у переконанні щодо доброзичливого ставлення до неї.

Більшість батьків зрозуміли, що врахування думки дитини у прийнятті важливих рішень, пов’язаних з її особистістю, формує прагнення до взаємодії, відкритих відносин зі світом, дає можливість відчувати свою значимість.

Отриманий в ході експериментальної роботи досвід показує, що потрібно дотримуватися декількох важливих умов щодо формування довірчих стосунків:

-         Приділяти увагу тому, що говорить дитина. Якщо дитина хоче щось розповісти, то покажіть дитині, що ви готові її уважно слухати, а якщо не має можливості це зробити, то потрібно сказати їй про це і перенести розмову на зручний для вас час.

-         Щиро приймати дитину такою, як вона є.

-         Потрібно уникати обговорення поведінки дитини з іншими людьми в її присутності.

-         Слід ставитися з повагою до потреби дитини мати власний особистий простір, власну думку.

-         Важливо дотримуватись обіцянок, або не давати їх взагалі.

Ми переконані, що в основі гармонійних і довірливих дитячо-батьківських стосунків лежить щира зацікавленість дорослих усіма справами дитини, чесність, відкритість та толерантність.

Список використаних джерел

1.  Бернацька О.О. Довіра як основний чинник успішної адаптації дитини  у дошкільному навчальному закладі // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2009. – №9 .

2.  Петровский А. В. Дети и тактика семейного воспитания. – М: Знание, 1981. – 96 с.

Адреса електронної пошти: dnz19@mail.ru

Контактний телефон:    Морозова В.Л. (096) 806 30 88

                                      Очеретяна Л.О. (097) 780 45 82