Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради

«Діти — це наймудріші філософи і найчутливіші психологи»

Тетяна Михайлівна Козубенко,

практичний психолог Смілянської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №16

На думку спадають слова Василя Сухомлинського: «Любов вчителя до дітей народжується в горінні, у боротьбі за людину, нерідко в муках, вона дає вихователеві наснагу, є для нього джерелом, з якого він постійно черпає нові сили». Сучасний вчитель? Яким він має бути сьогодні? Які ідеали йому сповідувати, коли життєва практика доводить, що лише серцем можна виховати людину.

Здається все зрозумілим… Любити дитину… Любити учня… Але що це за любов? Якою вона має бути, аби не зашкодити дитині? Адже не секрет, що не кожен вчитель вміє виховувати власну дитину, а тут потрібно чужу… Хоча я, особисто, ніколи не погоджуся з думкою про те, що діти бувають чужими. Чужих дітей не буває, вони всі НАШІ, РІДНІ!!!

Маючи педагогічний та життєвий досвід виховання дітей можу сказати однозначно, що лише серцем можна виховувати будь-які риси і почуття у дитини… І вона, дитина, дивиться на тебе, дорослого, намагається осмислити те, що їй вкладають… Цей процес непростий і він настільки загадковий, науковий, непередбачуваний, що лише щоденна практика, вивчення досвіду інших педагогів (Макаренка, Сухомлинського, Захаренка) дають можливість приймати рішення. І кожне рішення є важким, непростим іноді болючим, бо воно стосується не предмету, а ЛЮДИНИ. І тут ми, педагоги, не маємо права на помилку… Бо життя то таки складна річ, це не чернетка, яку можна переписати чи виправити, це щоденні вчинки, дії, слова, взаємодія вчителя з учнем.

Вивчаючи  педагогічну спадщину В.А. Сухомлинського вкотре переконуюся, яка вона різнобічна і багатопланова. Уся система діяльності вчителя перейнята високими принципами гуманізму, глибокою повагою до особистості дитини. Коли його запитували: «Що саме головне було в його житті?», він відповідав: «Любов до дітей!». Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському,  поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячою довірою, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителя. Якщо вчитель став другом для дитини, якщо це - дружба осяяна шляхетним потягом, поривом до чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є діти, що насторожилися, наїжачилися, недовірливі, а іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не довідалися їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням у пітьмі.

У своїй роботі акцент ставлю на вчинковому вихованні, бо саме природа вчинку є найглибшою у пізнанні і можливості змінювати себе та допомогти змінюватися іншим. І перш ніж братися виховувати когось, ми маємо усвідомлювати, що маємо перш за все виховувати себе. Системна робота над власними  недоліками, щоденна праця над самовихованням та самопізнанням допомогла мені розкрити в собі нові можливості, збагнути природу людського вчинку. Я досить багато часу відвожу саме аналізу та самоаналізу вчинкам, діям, словам, стосункам, подіям.

Саме вчинок, на відміну від таких психологічних феноменів, як мотивація, інтелект, воля, характер, стосується не якогось одного боку психіки особистості, а становить їх єдність, що відповідає реальним цінним актам самореалізації  особистості. Вчинок - єдність внутрішнього й зовнішнього, тілесного й духовного, біологічного і соціального, свідомого і несвідомого.

Можна взяти і написати про те, як виховували своїх учнів відомі педагоги, але, сьогодні, я впевнена, є педагоги, які щоденно лікують дитячі душі, допомагають їм знайти себе у цьому складному світі.

Тому хочу написати про власні життєві історії, які змінили мене і моїх учнів…

…Він був непередбачуваним і настільки складним, що з ним важко було говорити… Щоденно від нього можна було очікувати чогось непередбачуваного… І визнавати свої помилки було не в його правилах. Дорослий у свої 16! Самостійний ! Вміє приймати рішення! Але ніколи не йде  на компроміс… Конфлікт за конфліктом з вчителями… До Вадима тягло мене магнітом. Чому? Тому що хотілося пізнати його сутність, природу його вчинків… Запросила в соціально-психологічний театр (на той час була керівником і режисером програм). Прийшов не відразу, але прийшов… Коли працювали над програмами – це була жахлива боротьба протиріч!!! Тільки те, що він вважав правильним мало так і бути… Багато часу ми провели разом, часто говорили віч-на-віч… І чим більше я його пізнавала, тим більше я розуміла, що він таким чином закритий від усього світу. «Тільки Я! І більше нікого не хочу пускати у свій світ!»…Пройшов час і він впустив до свого світу… розказав про себе, свої проблеми, але прийшла я в його світ не відразу, а через щоденну взаємодію з ним, доводячи, що він важливий і потрібний не лише мені, а й іншим… А потім його слова: «Спасибі Вам за все. Ви як життєвий еліксир!». Сьогодні ми з ним друзі і можемо говорити про все, про все….

А потім з’явився Сашко. Ох, цей Сашко... Як же я тебе люблю... Скільки прожито разом, скільки проговорено один на один, скільки доводилося «ламати» своє "Я" і мені і йому... Я теж працювала над собою, бо переді мною був  він… учень із складним характером, лідерськими здібностями, але саме той, яких ми називаємо «проблемними»…Шукаючи шлях до його складного «Я», використовувала індивідуальний підхід, розмови про сутність життя, сутність вчинку, зміни у власному «Я»… говорила щиро і відверто, не повчаючи, а намагаючись «прожити» з ним його проблему… Це вдалося не відразу… Але вода камінь точить, а тут дитяча душа і доросла мудрість… Сьогодні ми один одному говоримо: «Дякую». Сашко якось сказав: «Ви навчили мене жити. Я весь час намагаюся бути кращим, досягати чогось і довожу собі і всім, що я можу…». А я дякую йому за те, що дав мені досвід, навчив працювати з такими, як він, з сильними, непередбачуваними учнями.

Ще одна зустріч з дорослим учнем Ігорем. Побачивши його на дискусії в 11 класі і почувши, як він мислить про життя, зрозуміла, що він вважає себе дорослим, але не несе відповідальності за свої вчинки. «Ти можеш зайти до мене, якщо є бажання поговорити» - сказала я, закінчивши дискусію. Пройшло декілька днів і він постукав у двері. Говорив довго, а я слухала не перебиваючи… Говорив про маму, яка сама його виховує, про стосунки з дівчатами (відверті), про справжню дружбу з хлопцями… А потім помовчав і додав: «Як добре, що Ви є у нашій школі. Нарешті я можу з Вами говорити про дорослі речі». Часто він говорив про те, що його хвилює… Важко давати поради, якщо дорослий учень має власну позицію, думку і тут потрібен був інший підхід. Слухаючи Ігоря, я розуміла, що його потрібно направити на розуміння психології вчинку-відповідальності. Відповідальності за себе, за стосунки, за дружбу, за його дії, слова…  Чи він змінився? Так. І мабуть є одним із самих вдячних учнів…

Вчитель має любити всіх учнів однаково…Так твердять педагогічні науковці. Але як тоді погодитися з тим, що є діти, які залишають певний слід у серці вчителя, в його душі?

Він зовсім не мав авторитетів, він був просто сам по собі. Мій учень Валерій – складніший за всіх, з ким мені довелося прожити ці роки… Він міг просто хлопнути дверима і сказати: «Все, я залишаю школу. Я нікому не потрібен. І Ви все одно будете захищати інших».  Я чекала на нього на порозі школи, чекала весь день. І коли він прийшов до школи, запросила до себе, але він мовчки, не озираючись пішов до спортивної площадки. Що роботи? Іти за ним? Хтось подумав – О! Ні! Нехай учні ідуть до нас, ми ж дорослі!». А я пішла… Підійшла і дивлячись йому в вічі сказала: «Не тікай. Проблеми треба вчитися вирішувати, а не тікати від них» і взяла його за руку… Розмова була складна, емоційна, сльози…. І прийняття рішень… мабуть вперше у його житті. Він розказав те, що його бентежить, який він гордий і що немає сенсу у когось просити вибачення… А потім він став командиром волонтерського загону і до нього потяглися такі ж, як він…. З ним можна вирішувати справи серйозні, дорослі. Це він із хлопцями дивиться за порядком під час дискотек…, облаштували «Альпійську гірку»… Це він першим знає, хто розбив шибку і організує всіх, щоб її засклити… Це він… Йому непросто у цьому житті, дуже непросто… І стояти перед усією школою і просити вибачення у мене, у своєї дівчини і ламати свою нібито «гордість»… Він перевершив сам себе! Я ним пишалася, дивлячись, як за ним вийшли інші «проблемні» учні, які вибачалися перед вчителями за свої вчинки, за свої слова і дії… А цей букет квітів для своєї Оленки… Тільки через розуміння сутності психології вчинку можна досягти такого результату. Повірте! Тепер я знаю точно, що він розуміє суть гордині і справжньої гордості і зможе попросити вибачення, якщо це буде необхідно, вміє аналізувати свої вчинки.  Я бачила ту велику внутрішню боротьбу і роботу над собою, із своїм «Я». А ми знаємо, що найбільша боротьба в житті кожного з нас відбувається з самим собою…

Коли я познайомилася з учнем Богданом, то це був сплав хитрощів, агресії, неприйняття будь-кого і будь-чого. Йому здавалося, що весь світ проти нього… Авжеж,  батьки розлучені, виховує бабуся, яка оберігає і захищає, іноді надаючи цим шкоди… Пробували різні методики, підходи… нічого не виходило… Він завжди ходив з опущеною головою і нікому не дивився у вічі… Скільки разів я задавала собі питання: «Що робити?»… А потім зустрілася з бабусею… говорили довго.  Доля у цього хлопчика складна… Яким би Ви були, якби Вам мама постійно говорила «Я тебе люблю» і жодного разу не приїхала… І бабуся сказала: «Знаєте, Тетяно Михайлівно, він нікому не вірить у цьому житті, він не вірить, що його хтось любить. Але він весь час розповідає про Вас. Ви – моя остання надія… Допоможіть…».

Допоможіть… Як? З чого почати? Він нагадував колючого їжака, і з будь-якого боку на тебе чекали голки - протиріччя… А потім мені просто підказало серце: «Тільки любов'ю ти можеш його відігріти… тільки любов'ю».

Для мене не було дрібниць, які стосувалися Богдана. Чи це конфлікти з однолітками, чи з вчителями, чи з самим собою… Кожного разу ретельно аналізувала, думала, виважено підбирала слова, шукаючи вихід і розмовляючи з ним… Важко було говорити з ним… опущена голова, потуплений погляд… і «Так, це я в усьому винний!».. Він тягнув на собі тягар батьківської провини… Говорила з ним неодноразово, доводячи і даючи зрозуміти, що потрібно не тягнути на собі віз провин, а вміти дивитися життю і проблемам у вічі. Здається навчила! Сьогодні він може дивитися людині у вічі і розуміти, що він діяв не так, вміє визнавати свої помилки і виправляти їх… Я пишаюся ним, бо щодня маю змогу бачити ці, такі дорогі, сіро-голубі очі… і чую слова:» Я так дорожу Вашою любов'ю».

 Звичайно, можна ще наводити приклади із власного педагогічного життя, але хочу сказати, що такі учні є у кожній школі. І хтось намагається їх зрозуміти, а хтось просто їх не помічає… По-різному складається. І ми дорослі часто говоримо: «Ох, ці проблемні діти. Скільки з ними проблем!» А я маю іншу думку. Погодьтеся, дитина народжується і її життя, як білий, чистий аркуш паперу. І хто пише на ньому його історію? Ми, дорослі люди – батьки, вчителі, сама дитина… Аналізуючи роботу з даною категорією учнів, впевнена, що проблемних дітей немає, а є проблемні дорослі. Це ми, дорослі, свої проблеми переклали на плечі дітей, які ще не вміють жити у цьому світі, це ми, дорослі, не знаходимо для них часу, це ми, дорослі, зайвий раз хочемо, аби діти «не грузили» нас своїми проблемами… Але ж саме нам, дорослим, треба визнати, що життя наших дітей, наших учнів – це не чернетка, яку можна переписати чи щось виправити в ній.  «Пам’ятайте, що кожна ваша помилка може обернутися потворністю людської особистості, болем душі, стражданнями. Ви, як творець людини, своєю майстерністю, умінням, мистецтвом повинні давати приклад іншим скульпторам»- (В.Сухомлинський).  Життя іде, і давайте себе запитаємо: «Що ми зробили для того, щоб ця дитина змінилася? Складно? Авжеж… А хіба виховання буває простим? Це складний процес і результат приходить не відразу, але він обов’язково є, якщо виховувати серцем. Бо саме, серце є тим неповторним стержнем, яке відчуває, як треба жити, що потрібно зробити, аби допомогти дитині стати Особистістю, Людиною!

Важливо навчити дитину бачити, відчувати, розуміти й переживати те, що вона живе серед людей і відповідальна перед ними за свої вчинки. І я погоджуюся із словами Василя Сухомлинського, який вважав, що педагог перед кожною дитиною, навіть найважчою повинен відкрити ті сфери, де вона зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Філософія серця визначила характер поглядів В.Сухомлинського на дитину. «Серце віддаю дітям» — так назвав він свою основну книгу життя. А йдеться в ній про те, що дитина завжди була, є і залишається дитиною. В ній знайдемо серйозний висновок: «Щоб стати справжнім педагогом, вихователем дітей, треба віддати їм своє серце, пройти школу сердечності, тобто, пізнати серцем все, чим живе, про що думає вихованець». Такий підхід до учня сприяв утвердженню віри дитини у власні сили. З цього приводу Василь Олександрович писав, що діти — це наймудріші філософи і найчутливіші психологи.    Саме дитина є для вчителя  джерелом, з якого він постійно черпає нові сили і саме вчителю, щоб стати справжнім педагогом потрібно  пройти школу сердечності.    

«На любові до дітей тримається світ». В усі епохи кращі педагоги саме цю думку вважали головною в справі виховання. Василь Олександрович Сухомлинський був з їхнього числа. «Що саме головне було  в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей» - так писав він у головній книзі свого життя «Серце віддаю дітям». І назва її зовсім не красивий літературний оборот, а чиста правда.

І ця правда чиста і прозора передалася у спадок нам, сучасним педагогам, які мають цінувати її, бо за нею стоїть велична постать справжнього педагога. І хто як не педагог   має стати особистісно значущою людиною в житті кожного учня, стати провідним фактором впливу на формування індивідуальності дитини. Бо саме до особи вчителя Сухомлинський ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством.

Використано електронний ресурс

http://myrefs.org.ua/index.php?view=article&id=139&titles

Електронна пошта – fenix-tanya2007@yandex.ru

Телефон  0936010903,  09756503368