ХУСТКА З ІСТОРІЄЮ
Хустка для українки завжди була скарбом, оберегом, цінністю. Так сталось із хусткою моєї бабусі Галини.
Весною 1933 року в один день померли батько і мати, залишивши п’ятьох дітей сиротами. Найстаршій Галі було шістнадцять років… «Як вижити,як рятувати найменших?», - тяжкі думки не давали спокою. Вирішила йти до родичів у Райгород. Загорнула півторарічну Асю у мамину хустку, прив’язала до себе. Зібрала нехитрий скарб у торбинку(його нестиме 12 річний Мусійко). Ніна та Марфуша, яким по 6 років,йтимуть поряд, тримаючись за спідницю старшої сестри. З Корсунщини до Райгорода - зовсім недалеко! Але тоді- голодними селами, самотнім дітям… важко і страшно. Дійшли …Родичі прийняли і разом вижили.
У голодному 1947 році у цій хустці, вже молода вдова Галя, ходила міняти свої речі на їжу для своїх дітей. А коли з’явились онуки , закутувала малих щоб швидше одужували після хвороби.
Бабуся Галя давно пішла за обрій. А хустка залишилась і гріє мою душу.
Леся Бойчук, заступник директора з виховної роботи гімназії